Выбрать главу

Усі присяжні написали на грифельних дощечках: «Вона не вірить, що в ньому є хоч крихта глузду».

— Якщо в ньому немає ніякого глузду, — сказав Король, — це позбавляє нас клопоту, розумієш, бо нам і не треба шукати глузду. Проте я не певен, — продовжував він, розгортаючи вірша на колінах і зазираючи туди одним оком. — Зрештою, мені здається, що я дещо тямлю в ньому... «Лиш плавать не вмію чому?» Ти ж не вмієш плавати, правда? — додав він, звертаючись до Валета.

Валет сумно похитав головою.

— Хіба не видно по мені, що я не вмію? — сказав він. (Справді, було видно, адже він був зроб­лений з картону.)

— Поки що добре, — сказав Король і продовжував бубоніти про себе: — «Гідний хвали, гідний хвали...» — це, звичайно, стосується судді... «Я дав їй один, вони йому два...» Ну а це, мабуть, мова йде про пиріжки, розумієте...

— Але далі ж говориться: «Всі можуть довести свої права», — сказала Аліса.

— От я й доводжу свої права на пиріжки, — з торжеством заявив Король, вказуючи на пиріжки на столі. — «Все ясно, хитри не хитри...» Далі говориться: «Ще поки на неї той дур не напав...» На тебе ж дур не нападає, правда, люба? — звернувся він до Королеви.

— Ніколи! — сердито сказала Королева і шпурнула чорнильницю в Ящура.

(Сердешний маленький Білл давно покинув дряпати пальцем по грифельній дощечці, бо побачив, що з цього пуття немає. Тепер він хутко почав знов писати, вмочаючи пальця в чорнильні патьоки, що збігали по його обличчю, і писав, доки чорнило не скінчилося.)

— Значить, ці слова не є нападкою на тебе, — сказав Король і з посмішкою подивився в зал.

Панувала мертва тиша.

— Це каламбур, — сердито додав Король. Тоді всі засміялися. — Хай присяжні обдумають своє рішення, — сказав Король, мабуть, уже вдвана­дцяте за цей день.

— Ні-ні! — заперечила Королева. — Спочатку вирок. Рішення потім.

— Яка нісенітниця! — голосно промовила Аліса. — Тільки уявіть собі, спочатку вирок!

— Замовкни! — гримнула Королева, вся почервонівши.

— І не подумаю! — одрізала Аліса.

— Зняти їй голову! — зарепетувала Королева на весь голос.

Ніхто не поворухнувся.

— Хто вас боїться? — сказала Аліса. (На цей час вона вже досягла свого справжнього зросту.) — Ви лише звичайнісінька колода карт.

Тут уся колода знялася в повітря і налетіла на неї. Вона скрикнула, трохи від переляку, а трохи від гніву, і почала відбиватися від них, і... побачила, що лежить на березі, поклавши голову на коліна сестрі, а та обережно прибирає сухе листя, що впало з дерев на обличчя Алісі.

— Ну ж бо, Алісонько, вставай! — сказала сестра. — Бач, як розіспалася!

— Мені наснився такий дивний сон! — вигукнула Аліса і розповіла сестрі про всі свої дивовижні пригоди все, що запам’ятала. Про них ви тільки-но прочитали.

Коли вона скінчила, сестра поцілувала її й погодилася:

— Це був, люба, справді дивний сон. А зараз біжи пити чай. Уже пізно.

Аліса встала і побігла. Але її весь час не полишала думка, що це був такий чудовий сон.

А її сестра продовжувала нерухомо сидіти, підперши голову рукою. Вона дивилася, як заходить сонце, і розмірковувала про маленьку Алісу та її незвичайні пригоди, доки сама не почала марити. І ось що їй привиділося.

Спочатку примарилася сама маленька Аліса. Вона вхопилася маленькими рученятами за її коліна і дивилася на неї блискучими жадібними оченятами. Їй навіть вчувався її голос і ввижалося, як Аліса химерно струшує головою, щоб відкинути волосся, яке розсипалося і завжди так і лізло в очі.

І, прислухавшись, почула, чи то їй так ввижалося, як навкруги неї ожили дивні створіння зі сну її маленької сестрички.

Висока трава біля її ніг зашелестіла під ногами Білого Кролика... Злякана Миша хлюпотіла в озері неподалік... Їй вчувався дзенькіт посуду — це Солоний Заєць і його товариші сиділи за своєю нескінченною трапезою... І пронизливий голос Королеви, що весь час посилала на страту своїх бідолашних гостей. Ось дитина-порося чхає на руках у Герцогині, а навколо розлітаються на череп’я миски й тарілки... Ось крик Грифона, скрипіння грифеля Ящура, сопіння вгамованих морських свинок заповнили простір, зливаючись з віддаленими риданнями бідної Фальшивої Черепахи.

Вона продовжувала сидіти, заплющивши очі, і уявляла себе в Країні див, хоч і розуміла, що варто їй розплющити очі, і все перетвориться на буденну дійсність. Трава зашелестить від вітру, а озеро захлюпочеться від коливання очерету. Замість брязкоту чайного посуду будуть чутися дзвіночки отари, замість пронизливих вигуків Королеви — голос хлопчика-чабана. Чхання дитини, крик Грифона і всі інші дивні звуки перетворяться (вона знала) на багатоголосий трудовий гамір ферм. А замість рюмсання Фальшивої Черепахи вона почує мукання далекої череди.