І нарешті вона уявила собі, як оця маленька її сестричка колись стане дорослою жінкою. Як вона буде нести через усі роки щире і ніжне серце свого дитинства. Як вона збиратиме навколо себе малюків і казатиме казки, від яких у них будуть жадібно горіти очі. А може, це буде навіть дивний сон про Країну див. Як вона буде вболівати за їхні маленькі прикрощі та радіти їхніми нехитрими радощами, згадуючи власне дитинство і щасливі літні дні.
Аліса в Задзеркаллі
Розділ І. Задзеркальний дім
Напевне відомо лише те, що біле кошеня до всього цього непричетне: в усьому винне чорне кошеня. Справа в тому, що стара кішка умивала біле кошеня протягом останньої чверті години і воно досить терпляче зносило це. Отже, як бачите, воно ніяк не могло бути причетним до цієї витівки.
Ось як Діна мила своїх кошенят: одною лапою вона наступала на вухо бідолашному малому, а другою мила його мордочку проти шерсті, починаючи від носа. Як я уже говорив, саме в цей час вона старанно вмивала біле кошеня, яке спокійно лежало і навіть пробувало мурчати. Без сумніву, воно розуміло, що все це робиться задля його ж добра.
Але чорне кошеня було вмите вже давно. Аліса сиділа, скрутившись калачиком у куточку великого крісла, і намагалася розмовляти сама з собою, хоч їй хотілося спати. Кошеня в цей час гасало за клубком вовни, яку Аліса намагалася перемотувати. Воно ганялося за клубком, доки той весь не розмотався. Усі нитки валялися на килимові, перекручені й заплутані, а кошеня поверх них ганялося за власним хвостом.
— Ах ти, шко`да така! — скрикнула Аліса і, спіймавши кошеня, поцілувала його. Цим вона хотіла показати, що кошеня потрапило в неласку. — Справді, Діна не навчила тебе розуму! Треба було вчити, Діно, треба було! — додала Аліса, намагаючись говорити сердитим голосом, і з докором подивилася на стару кішку.
Потім вона підняла з підлоги кошеня і вовну, знову вмостилася в кріслі й почала мотати клубок. Робота, одначе, не дуже посувалася вперед, тому що Аліса весь час розмовляла з кошеням або сама з собою. Кошенятко дуже тихенько сиділо у неї на руках, вдаючи, що слідкує за її рухами. Воно іноді простягало лапку і злегка доторкалося до клубка, ніби хотіло показати, що охоче допомогло б Алісі, якби вміло.
— Ти знаєш, що буде завтра, Кицько? — почала Аліса. — Ти б здогадалася, якби була зі мною на вікні. Але ти не могла, бо Діна в цей час чепурила тебе. Я бачила, як хлопці збирали хмиз на вогнище. Для цього треба дуже багато хмизу, Кицько! Але зробилося так холодно і пішов такий сніг, що їм довелося припинити роботу. Не журись, Кицько, ми завтра подивимося на вогнище.
Тут Аліса намотала трохи ниток на шию кошеняті, тільки щоб глянути, як це йому личить. Справа скінчилася тим, що кошеня почало гратися, а клубок покотився, розмотуючись по підлозі.
— Ти знаєш, Кицько, я так розсердилась, — продовжувала Аліса, після того як вони знову зручно вмостилися, — коли побачила всі твої витівки. Мені хотілося відчинити вікно і викинути тебе на сніг! І треба було, шко`да ти така! Може, скажеш, не шко`да? Не перебивай мене! — провадила вона, погрожуючи пальчиком. — Я хочу перелічити всі твої провини. Номер перший: ти двічі нявкнула, коли тебе Діна вмивала вранці. Авжеж, не відмовляйся, Кицько, я сама чула. Що ти кажеш? — (Вона вдала, що слухає кошеня.) — Вона потрапила лапою тобі в око? Ти сама винна, нащо розплющила очі? Якби ти їх міцно заплющила, цього б не трапилося. Ну, досить виправдовуватися, краще слухай! Номер два: ти смикнула Сніжинку за хвоста, саме коли я поставила перед нею блюдечко з молоком. Що, ти хотіла пити, правда? А ти не поцікавилася, чи вона хотіла пити? Нарешті, номер три: ти щоразу розмотуєш клубок з вовною, аби я тільки одвернулась...
— Цілих три провини, Кицько, і за жодну з них ти ще не понесла кари. Знай, я збираю всі провини на наступну середу. Уяви собі, що мої провини теж будуть збирати! — продовжувала вона більше сама до себе, ніж до кошеняти. — Що вони будуть робити під кінець року? Гадаю, їм доведеться посадити мене до в’язниці в день розплати. Або, припустімо, так: за кожну провину мене залишають без обіду. В такому випадку, коли настане час розплати, мені доведеться залишатися без обіду разів п’ятдесят поспіль. Що ж, я не буду журитися за ними. Я скоріше згодна залишитися без обіду, ніж обідати.