— Ми вже скоро добіжимо туди? — нарешті видушила Аліса.
— Добіжимо туди! — повторила за нею Королева. — Ми прибігли ще десять хвилин тому! Швидше!
Деякий час вони бігли мовчки. Вітер свистів у Аліси у вухах і, здавалося, мало не зривав у неї з голови волосся.
— Нумо! Нумо! — повторювала Королева. — Швидше! Швидше!
Вони мчали так швидко, ніби летіли в повітрі, ледве торкаючись ногами землі. Раптом, коли Аліса вже зовсім знесиліла, вони зупинилися. Аліса сіла на землю. У неї перехопило подих і потемніло в очах.
Королева посадила її під деревом і ласкаво промовила:
— Тепер можеш спочити.
Аліса здивовано озирнулася.
— Що це, я певна, що ми були весь час під цим самим деревом! Все чисто те самісіньке!
— Ну звичайно, — сказала Королева. — А як же ти хотіла?
— Бачите, в нашій країні, — пояснила Аліса, відсапуючись, — завжди прибігають на нове місце, якщо бігти так довго і так швидко, як ми бігли.
— Яка у вас млява країна! — сказала Королева. — Ну, а тут, як бачиш, треба бігти щодуху, щоб залишатися на тому самому місці. Якщо ж треба потрапити в інше місце, то доводиться бігти вдвоє швидше!
— Будь ласка, краще не будемо пробувати! — благала Аліса. — Мені дуже подобається тут, тільки мені дуже спекотно і хочеться пити!
— Я знаю, що тобі треба! — лагідно промовила Королева і дістала з кишені коробочку. — Хочеш печива?
Аліса подумала, що буде нечемно сказати «ні», хоч їй зовсім не хотілося печива. Отже, вона взяла його і ледве проковтнула, бо воно було страшенно сухе. Вона подумала, що зроду їй не доводилося так давитися.
— Поки ти спочиваєш, — сказала Королева, — я все розміряю. — Вона дістала з кишені стрічку, на якій були позначені дюйми, і почала відміряти відстань на землі і забивати кілочки.
— На відстані двох ярдів, — сказала вона, вбиваючи кілочок, — я дам тобі настанови. Хочеш ще печива?
— Ні, дякую, — відмовилась Аліса. — Одного цілком досить!
— Сподіваюсь, ти вгамувала спрагу? — запитала Королева.
Аліса не знала, що відповісти. На щастя, Королева не чекала відповіді, а продовжувала:
— На відстані трьох ярдів я повторю настанови, щоб ти не забула. На відстані чотирьох я попрощаюся з тобою. А на відстані п’яти я піду.
На цей час вона забила всі кілочки. Аліса зацікавлено слідкувала, як та повернулася до дерева, потім повільно пішла вздовж кілочків.
Коло першого кілочка вона озирнулася і сказала:
— При першому ході Пішак проходить два квадрати, розумієш. Отже, ти дуже швидко пройдеш Третій квадрат, гадаю, залізницею, і зразу опинишся в Четвертому квадраті. Так от, цей квадрат належить двійникам — Близнюку і Близняку. П’ятий квадрат — це, головним чином, вода, Шостий належить Хитуну-Бовтуну... Але чому ти не робиш зауважень?
— Я… я не знала, що мушу... саме зараз... робити їх, — сказала збентежена Аліса.
— Ти повинна була сказати, — провадила Королева з сердитим докором, — «Дуже люб’язно з вашого боку було розповісти мені все це...» Ну добре, будемо вважати, що ти сказала... Сьомий квадрат — це ліс, але Вершник покаже тобі шлях. А у Восьмому квадраті ми обидві будемо Королевами, і там будуть бенкет і розваги!
Аліса встала, вклонилася і сіла знову.
Коло другого кілочка Королева знову озирнулася і промовила:
— Говори французькою мовою, якщо не пригадаєш якогось англійського слова... Коли йдеш, вивертай пальці на ногах... І не забувай, хто ти така!
Цього разу вона не чекала, доки Аліса вклониться, а швиденько перейшла до третього кілочка. Там на мить озирнулася, сказала «до побачення» і похапцем перейшла до останнього.
Аліса не знала, як це сталося, та ледве Королева дійшла до останнього кілочка, як кудись зникла. Чи вона розтала в повітрі, чи стрімголов побігла в ліс («А вона вміє бігати швидко», — подумала дівчинка), Аліса не мала уявлення, але вона зникла.
Аліса пам’ятала, що вона тепер Пішак і що скоро настане час рухатися їй.
Розділ III. Задзеркальні комахи
Звичайно, перше, що необхідно було зробити, це як слід оглянути країну, якою Аліса збиралася мандрувати.
«Так ніби географію вивчаєш, — подумала Аліса, стаючи навшпиньки, щоб подивитися далі. — Головні ріки — тут немає жодної. Найвищі гори — я знаходжусь на єдиній, яка тут є, але вона, мабуть, без назви. Головні міста... Але що то за створіння, що збирають он там унизу мед? Це не можуть бути бджоли, хіба ж можна розгледіти бджолу за цілу милю? — Деякий час вона мовчки слідкувала за одною з них, яка вовтузилася серед квітів, засовуючи в них хобота. — Наче звичайна бджола», — подумала Аліса.