Розділ IV. Двійники — Близнюк та Близняк
Вони стояли, обнявшись, під деревом. Аліса зразу впізнала кожного з них, бо в одного на комірі було вишито «нюк», а у другого — «няк».
— Мабуть, у кожного з них на комірі ззаду вишито «близ», — сказала вона собі.
Вони стояли зовсім нерухомо, і Аліса навіть забула про те, що вони живі. Вона обійшла їх кругом, щоб побачити, чи було слово «близ» вишито на їхніх комірцях, і аж здригнулася, почувши голос того з двійників, у якого на комірі був напис «нюк».
— Якщо ти вважаєш, що ми воскові ляльки, — сказав він, — ти зобов’язана заплатити. Воскові ляльки не показують даром! Аж ніяк!
— Навпаки, — додав той, хто мав напис «няк», — якщо ти вважаєш, що ми живі, то зобов’язана розмовляти.
— О, даруйте! — це все, що Аліса змогла відповісти, бо слова старовинної пісні дзвеніли у неї у вухах, мов цокання годинника.
Вона ледве стримувалася від бажання сказати їх вголос:
Близняк з Близнюком
Учинили бійку,
Бо Близнюк Близняку
Пошкодив торохтілку.
Тут чорний ворон прилетів
І з криком сів на гілку, —
Так налякав обох бійців,
Що враз забули спірку.
— Я знаю, про що ти думаєш, — сказав Близнюк, — але насправді не зовсім не так. Аж ніяк.
— Навпаки, — продовжував Близняк, — якщо було так, то так мало бути. Якби було так, то так би і було. Але коли не так, то не так. Така логіка.
— Я думаю про те, — ввічливо пояснила Аліса, — як швидше вибратися з цього лісу, бо вже смеркає. Скажіть мені, коли ваша ласка.
Але маленькі товстуни лише перезирнулися і засміялися.
Вони були такі схожі на двох великих школярів, що Аліса не витримала, вказала пальцем на Близнюка і промовила:
— Перший учень!
— Аж ніяк! — шпарко вигукнув Близнюк і закрив рота, клацнувши зубами.
— Другий учень! — вказала Аліса на Близняка, хоч була певна, що у відповідь він лише вигукне «навпаки». Так воно і сталося.
— Ти не так почала, — закричав Близнюк. — Коли приходиш у гості, спочатку треба привітатися і потиснути руки. — Тут близнята міцніше пригорнулися один до одного, потім кожен простяг вільну руку, щоб вона потиснула її.
Аліса не хотіла комусь з них першому потискувати руку, боячись образити другого. Вона знайшла вихід зі скрутного становища, взявши руки обох зразу. І вмить вони втрьох почали танцювати колом. Здавалося, що так і треба (Аліса пригадувала потім). Вона не здивувалася навіть тоді, коли почула музику. Музика линула від дерева, під яким вони танцювали, і виходила вона тому (якщо Аліса правильно зрозуміла), що гілки терлися одна об одну, як смичок об струни.
— Було дуже смішно, — (говорила Аліса згодом, коли розповідала сестрі всю цю історію), — коли я помітила, що співаю «Потанцюймо навколо шовковиці». Я не пам’ятаю, коли почала співати, але у мене було таке враження, ніби я співала довго-довго!
Двоє інших танцюристів були товсті, тому швидко задихалися.
— Чотирьох кругів для одного танцю цілком досить, — ледве вимовив Близнюк, і вони спинилися так само раптово, як і почали. Тієї ж миті замовкла і музика.
Потім вони відпустили руки Аліси і мовчки дивилися на неї. Настала досить незручна пауза, бо Аліса не знала, як почати розмову з особами, з якими щойно танцювала.
«Зараз уже не годиться вітатися, — говорила вона собі. — Слушна нагода для цього минула».
— Сподіваюсь, ви не дуже втомилися? — сказала вона нарешті.
— Аж ніяк. Дуже вдячний за увагу, — відповів Близнюк.
— Велике спасибі! — додав Близняк. — Ти любиш вірші?
— Т-а-к, дуже... Деякі вірші, — не дуже впевнено відповіла Аліса. — Чи не скажете ви мені, як вийти з лісу?
— Що їй розказати? — запитав Близняк. Він не звернув уваги на запитання Аліси.
— «Морж та Тесля» — найдовший вірш, — відповів Близнюк, палко стискаючи брата в обіймах.
Близняк зразу ж почав:
На небі грало сонечко...
Аліса наважилася перебити його:
— Якщо цей вірш дуже довгий, — сказала вона якомога ввічливіше, — чи не скажете ви мені спочатку, якою дорогою...
Близняк лагідно посміхнувся і почав знову:
На небі грало сонечко.
Проміннячко ллючи,
І хвилі в морі сяяли,
Як золоті ключі, —
Дивуйтеся, чудуйтеся,
Бо це було вночі.
А місяць блимав пахмурно,
Сердитий був, як біс:
«Ну, що за сонце капосне —
Усюди пхає ніс!
Чи дня нема? Чого б ото
В чужі діла я ліз?»