Вода була мокрісінька,
Зате сухий пісок;
На небі ні хмариноньки —
Бо не було хмарок;
В повітрі ні пташиноньки —
Бо не було пташок.
Вусатий Морж із Теслею
Ішли по бережку
І гірко-гірко плакали,
Що стільки тут піску:
«Якби усе тут вимести,
Було б, як у вінку!»
«Щоб десять підмітальників
Поставити сюди,
Чи за півроку б вимели?» —
Питає Морж з біди.
А Тесля тільки схлипує:
«Пропали б їх труди!»
Ідуть, аж бачать — устриці.
Морж крикнув їм: «Привіт!
Ми дуже раді зустрічі,
Ходімо на прохід!
Ми чотирьох запрошуєм
До себе на обід!»
Мовчить найстарша устриця,
Лиш блимає на них:
Чого, мовляв, присікались
До мене, хитруни?
Нікуди йти не хочу я
З своєї мілини!
Та четверо молодшеньких
Враз підійшли до них, —
Умилися, прибралися
І взулись, як на гріх, —
Дивуйтеся, чудуйтеся,
Бо в них немає ніг.
За ними й інші устриці
Посунули слідом,
Вони ішли і парами,
Й одинцем, і гуртом,
По пінних хвилях вистрибом,
По берегу повзком.
Півмилі Морж із Теслею
Йшли по сухій землі
І на привал спинилися
На кам’яній скалі;
За ними гуртувалися
Всі устриці малі.
«Тепер ми поговоримо, —
Вусами Морж повів, —
Про чоботи і човники,
Капусту й королів,
Чи скоро море википить,
Чи крила є в корів».
«Пізніш, — гукнули устриці, —
Перш дайте звести дух,
Бо ми ж усі гладесенькі
І нас стомив цей рух».
«Спочиньте», — Тесля вимовив,
Порадував гладух.
А Морж сказав: «Хліб є вже в нас,
Буханочка на з’їд,
До хліба оцту й перчику
Додати теж би слід, —
Як ви готові, устриці,
Ми почнемо обід».
«Але не з нас! — всі устриці
Тут крикнули навкрич. —
Невже ви, любі, зважитесь
На цю жахливу річ?»
А Морж сказав: «Дивіться-но,
Яка чудова ніч!
За вас ми вам же й дякуєм,
Бо ви такі смачні!»
А Тесля мовив: «Ріжтеся
Обом — йому й мені.
Чи ви поглухли, устриці?
Ви чуєте чи ні?»
А Морж ізнов: «О боже мій!
Невже ми їх сюди
Із мілини принадили
Лише задля їди?»
А Тесля: «Їж, не бідкайся,
Та масла менш клади!»
Морж заридав: «Ой, устрички!
Мені так жалко вас!»
Та вибирав, де більшенькі,
Глитав по три ураз
І до очей хустиночку
Підносив раз у раз.
«Ну, нагулялись, устриці? —
Знов Тесля річ повів. —
Додому, може, підемо?»
Ніхто не відповів...
Не диво — Морж із Теслею
Всі устриці поїв.
— Мені більше подобається Морж, — сказала Аліса, — бо він, бачите, трохи жалів бідолашних устриць.
— Але з’їв він їх більше, ніж Тесля, — заперечив Близняк. — Розумієш, він закрився хусточкою, щоб Тесля не зміг полічити, скільки він з’їв. Навпаки.
— Яка підлота! — обурилась Аліса. — Тоді мені більше подобається Тесля... Якщо він з’їв менше від Моржа.
— Але він з’їв стільки, скільки йому вдалося, — промовив Близнюк.
Аліса зовсім розгубилася. Після паузи вона почала:
— Що ж! Вони обидва були погані... — Тут вона стурбовано замовкла, бо почула неподалік у лісі ніби пихкання великого паровоза і побоювалася, що це якийсь дикий звір. — Тут водяться тигри або леви? — несміло запитала вона.
— Це хропе Червоний Король, — заспокоїв її Близняк.
— Ходімо подивимося на нього! — крикнув Близнюк, і вони схопили Алісу за руки і потягли її туди, де спав Король.
— Правда, він гарний? — промовив Близнюк.
Аліса, по щирості, не могла визнати його гарним. На голові у нього був червоний нічний ковпак з китичкою. Сам він зігнувся так, що нагадував якусь незграбну копицю, і голосно хропів.
— Так хропе, що голова як не відірветься! — зауважив Близнюк.
— Боюсь, щоб він не застудився на сирій траві, — сказала Аліса, яка була дуже розсудливою дівчинкою.
— Йому зараз щось сниться, — промовив Близнюк. — Як ти думаєш, що йому сниться?
Аліса відповіла:
— Хто може знати це?
— От ще, ти снишся! — вигукнув Близнюк, радісно плескаючи в долоні. — А якби ти йому не снилася, де б ти була, як ти думаєш?
— Там, де й зараз, звичайно, — відповіла Аліса.
— А от і ні! — зневажливо пояснив Близняк. — Тебе не було б ніде. Адже ти лише частина його сну.
— Якби Король прокинувся, — додав Близнюк, — ти б зникла... Бах!.. і ти розтанеш, мов свічка!
— Нічого подібного! — обурилась Аліса. — А крім того, якщо я — лише частина його сну, що ж таке ви, хотіла б я знати?