Справді, Миша пливла щодуху геть і зчинила справжнісіньку бурю в калюжі. Аліса лагідно покликала:
— Мишо, люба! Будь ласка, поверніться, і ми не будемо розмовляти ні про кішок, ні про собак, якщо вам це так неприємно!
Почувши це, Миша повернула і повільно попливла назад, її обличчя було зовсім бліде (від гніву, подумала Аліса), і вона промовила тихим тремтячим голосом:
— Давай-но вийдемо на берег, там я розповім тобі свою історію, тоді ти зрозумієш, чому саме я так ненавиджу кішок та собак.
Справді, час уже було вийти з води, бо калюжу геть заповнили птахи і звірята, що попадали в неї: там були Качка та Індик, австралійський папуга Лорі, Орля і ще якісь дивовижні створіння. Очолюване Алісою, все товариство попливло до берега.
Розділ ІІІ. Політичні перегони і довгий кінець
Товариство, що зібралося на березі, мало справді чудернацький вигляд: птахи з заяложеним пір’ям, звірята, шерсть яких поприлипала до тіла, — всі вони промокли до кісток, сердилися і не знаходили собі місця.
Перш за все, звичайно, постало питання, як обсушитися. З приводу цього було влаштовано нараду. За кілька хвилин Алісі здавалося цілком природним те, що вона розмовляла з усіма так невимушено, ніби була знайома з ними все життя. Так, наприклад, вона довго сперечалася з папугою Лорі, який врешті надувся і твердив лише одне: «Мені краще знати, я старший від тебе», — а Аліса з цим не хотіла погоджуватися, не знаючи, скільки тому було років. А як Лорі рішуче відмовлявся назвати свій вік, то і розмовляти далі було нічого.
Нарешті, Миша, яка, здавалося, мала серед присутніх деякий вплив, гукнула:
— Посідайте всі і слухайте сюди. Я миттю обсушу вас!
Усі до одного швиденько розсілися кружком, у центрі була Миша. Аліса не зводила з неї стурбованого погляду, бо відчувала, що неодмінно страшенно застудиться, якщо не обсушиться зразу ж.
— Гм! — почала Миша з багатозначним виглядом. — Усі приготувалися? Зараз я викладатиму найсухіший матеріал. Тихше, будь ласка! «Вільгельм Завойовник, на боці якого стояв папа, швидко підкорив англійців, що були без керівників і звикли до узурпації та завоювань. Едвін і Моркар, графи Мерсійський та Нортумбрійський...»
— Б-р-р! — буркнув Лорі, здригаючись від холоду.
— Що вам? — звернулася до нього Миша, насупившись, але дуже ввічливо. — Ви щось сказали?
— Я? Ні-ні! — поквапливо відповів Лорі.
— Мені здалося, що саме ви, — сказала Миша. — Я продовжую. «Едвін та Моркар, графи Мерсійський та Нортумбрійський, виступили на його підтримку, і навіть Стіганд, патріот архієпіскоп Кентерберійський, знаходив це потрібним...»
— Знаходив що? — перепитала Качка.
— «...знаходив це», — досить роздратовано відповіла Миша. — Ви, звичайно, знаєте, що таке «це»?
— Я добре знаю, що таке це, коли знаходжу щось, — сказала Качка. — Найчастіше це буває жаба або черв’як. Мене цікавить, що знаходив архієпіскоп.
Миша не звернула уваги на це питання і швидко продовжувала:
— «...знаходив потрібним вийти з Едгаром Ателінгом назустріч Вільгельмові і вручити йому корону. Спочатку Вільгельм поводив себе стримано, але зарозумілість норманів...» Як ти почуваєш себе зараз, моя люба? — продовжувала вона, звертаючись до Аліси.
— Мокрісінька, як і раніш, — сумно відповіла Аліса. — Мені здається, що від цього сухого матеріалу я зовсім не обсихаю.
— В такому разі, — урочисто заговорив Індик, встаючи, — я вношу пропозицію перенести збори з метою негайного вжиття більш енергійних заходів для...
— Говори по-людськи! — втрутилося Орля. — Я не знаю, що означає половина цих дивних слів, та ти, мабуть, і сам не знаєш... — І Орля опустило голову, ховаючи посмішку. Деякі птахи схвально захихикали.
— Я тільки хотів сказати, — промовив Індик ображеним голосом, — що найкращим засобом обсушитися є політичні перегони.
— А що воно таке — політичні перегони? — запитала Аліса.
Її це мало цікавило, але Індик замовк з таким виглядом, ніби сподівався, що хтось мусить заговорити, а ніхто не виявив такого бажання.
— Як вам сказати?.. — почав Індик. — Краще за все пояснити це на самій грі. — (Можливо, ви теж захочете погратися, тому я розповім, як Індик проводив гру.)