Выбрать главу

(Аліса не насмілилась запитати, чим він розраховується з ними. Тому, бачите, і я не можу сказати вам цього.)

— Ви, здається, добре вмієте розтлумачувати значення слів, пане, — сказала Аліса. — Чи не поясните ви мені, коли ваша ласка, баладу «Курзу-Верзу»?

— Треба послухати її, — зауважив Хитун-Бовтун. — Я можу розтлумачити всі вірші, що досі були написані, і багато з тих, що досі не написані.

Така заява вселяла надію, тому Аліса прочитала перший куплет:

Був смажень, і швимкі яски

Сверли-спіралили в кружві.

Пичхали пиршаві псашки

І трулі долові.

— Для початку досить, — перебив її Хитун-Бовтун. — Тут сила-силенна важких слів. «Смажень» — означає четверту годину дня — час, коли починають смажити м’ясо на обід.

— Це дуже підходить, — погодилася Аліса. — А що таке «швимкі»?

— Ну, «швимкі» — швидкі й водночас шумкі. Бачиш, це як у валізі: в одному слові запакували два значення.

— Зараз розумію, — зауважила Аліса, замислившись. — А що таке «яски»?

— «Яски» — це звірята, трохи схожі на борсуків, трохи — на ящірок, а трохи — на штопор.

— Вони, мабуть, дуже чудні?

— Дуже, — сказав Хитун-Бовтун. — Крім того, вони мостять гнізда під сонячним годинником та їдять сир.

— А що значить «сверли» і «спіралили»?

— «Сверли» значить шуміли, як свердлик, коли ним вертіти дірки, а «спіралили» — закручувалися штопором.

— А «кружва» — це, мабуть, трава кругом годинника? — запитала Аліса, дивуючись власній здогадливості.

— Певна річ. Вона називається «кружвою», тому що тягнеться в усі боки перед годинником і в усі боки за ним...

— І в усі боки кругом нього взагалі? — додала Аліса.

— Саме так. Ну, а «пиршавий» — це пирскаючий і миршавий (ось тобі ще одне слово-валіза). А «псашки» — це такі худі, обскубані птахи, які вже зовсім звелися на пси.

— Але що таке «трулі долові»? — допитувалася Аліса. — Боюсь, що завдаю вам багато клопоту.

— Ну, от ще! «Трулі» — це такі зелені свині. А щодо «долові», я не певен. Гадаю, що вони так названі через те, що живуть на землі, долі, а не літають у повітрі.

— Ну а «пичхали»?

— Ага, «пичхали» — це означає пищали й одночасно чхали.. Ти можеш почути такі звуки он у тім лісі... Якщо ти почуєш їх хоч раз, ти будеш цілком задоволена. Але хто набив тобі голову такою нісенітницею?

— Я прочитала це в книжці, — пояснила Аліса. — Проте набагато легші вірші читав мені Близняк.

— Ну, знаєш, коли говорити про вірші, — сказав Хитун-Бовтун, викидаючи вперед свою величезну руку, — то я вмію читати їх не гірше від інших, якщо вже на те пішло.

— О, не треба, щоб на те пішло! — вигукнула Аліса, сподіваючись стримати його запал.

— Уривок, який я хочу прочитати, — продовжував Хитун-Бовтун, не звертаючи уваги на її вигук, — був написаний саме для тебе.

Якщо так, відчувала Аліса, то їй не минеться слухати цього вірша, тому вона сіла і досить сумно подякувала йому.

Узимку, як біліє сніг,

Співаю я пісень дзвінких.

— Але я не співаю, — пояснив Хитун-Бов­тун.

— Я бачу, — сказала Аліса.

— Якщо ти спроможна бачити, співаю я чи ні, то в тебе занадто гострий зір, — зауважив Хитун-Бовтун сердито. Аліса промовчала.

Весною, як усе цвіте,

Скажу тобі про се й про те.

— Дуже вдячна вам, — сказала Аліса.

Улітку будуть довгі дні,

Ти зрозумієш ці пісні,

А восени, як жовкне лист,

Запишеш ти пісень цих зміст.

— Я запишу, як не забуду до осені, — пообіцяла Аліса.

— Кинь свої репліки, — гримнув Хитун-­Бов­тун. — Вони зовсім безглузді і лише збивають мене.

Я написав листа до риб:

«Якби хотіли, ви могли б».

А рибоньки морські дрібні

Прислали відповідь мені.

Їх відповідь була така:

«У нас причина є, яка...»

— Боюсь, що я не зовсім розумію, — сказала Аліса.

— Далі буде легше, — відповів Хитун-Бов­тун.

Я знов послав до них листа:

«Ваш лист — лиш викрутка пуста».

Послав листа, а рибки в сміх:

«Уже ми бачили таких!»

Сказав їм раз, сказав їм два —

Даремні всі мої слова.

Ну, покажу ж я вам смішок!

Узяв я добрий казанок,

А в казанок води набрав,

Як треба до подібних справ.

Тут хтось прийшов і став казать,

Що вже маленькі рибки сплять.

А я йому: «А ти піди

І знову рибок розбуди».

Команду викрикнув я цю

На саме вухо посланцю.

На останніх рядках Хитун-Бовтун мало не верещав. Аліса подумала здригаючись: «Я нізащо не погодилася б бути посланцем».