(Аліса не насмілилась запитати, чим він розраховується з ними. Тому, бачите, і я не можу сказати вам цього.)
— Ви, здається, добре вмієте розтлумачувати значення слів, пане, — сказала Аліса. — Чи не поясните ви мені, коли ваша ласка, баладу «Курзу-Верзу»?
— Треба послухати її, — зауважив Хитун-Бовтун. — Я можу розтлумачити всі вірші, що досі були написані, і багато з тих, що досі не написані.
Така заява вселяла надію, тому Аліса прочитала перший куплет:
Був смажень, і швимкі яски
Сверли-спіралили в кружві.
Пичхали пиршаві псашки
І трулі долові.
— Для початку досить, — перебив її Хитун-Бовтун. — Тут сила-силенна важких слів. «Смажень» — означає четверту годину дня — час, коли починають смажити м’ясо на обід.
— Це дуже підходить, — погодилася Аліса. — А що таке «швимкі»?
— Ну, «швимкі» — швидкі й водночас шумкі. Бачиш, це як у валізі: в одному слові запакували два значення.
— Зараз розумію, — зауважила Аліса, замислившись. — А що таке «яски»?
— «Яски» — це звірята, трохи схожі на борсуків, трохи — на ящірок, а трохи — на штопор.
— Вони, мабуть, дуже чудні?
— Дуже, — сказав Хитун-Бовтун. — Крім того, вони мостять гнізда під сонячним годинником та їдять сир.
— А що значить «сверли» і «спіралили»?
— «Сверли» значить шуміли, як свердлик, коли ним вертіти дірки, а «спіралили» — закручувалися штопором.
— А «кружва» — це, мабуть, трава кругом годинника? — запитала Аліса, дивуючись власній здогадливості.
— Певна річ. Вона називається «кружвою», тому що тягнеться в усі боки перед годинником і в усі боки за ним...
— І в усі боки кругом нього взагалі? — додала Аліса.
— Саме так. Ну, а «пиршавий» — це пирскаючий і миршавий (ось тобі ще одне слово-валіза). А «псашки» — це такі худі, обскубані птахи, які вже зовсім звелися на пси.
— Але що таке «трулі долові»? — допитувалася Аліса. — Боюсь, що завдаю вам багато клопоту.
— Ну, от ще! «Трулі» — це такі зелені свині. А щодо «долові», я не певен. Гадаю, що вони так названі через те, що живуть на землі, долі, а не літають у повітрі.
— Ну а «пичхали»?
— Ага, «пичхали» — це означає пищали й одночасно чхали.. Ти можеш почути такі звуки он у тім лісі... Якщо ти почуєш їх хоч раз, ти будеш цілком задоволена. Але хто набив тобі голову такою нісенітницею?
— Я прочитала це в книжці, — пояснила Аліса. — Проте набагато легші вірші читав мені Близняк.
— Ну, знаєш, коли говорити про вірші, — сказав Хитун-Бовтун, викидаючи вперед свою величезну руку, — то я вмію читати їх не гірше від інших, якщо вже на те пішло.
— О, не треба, щоб на те пішло! — вигукнула Аліса, сподіваючись стримати його запал.
— Уривок, який я хочу прочитати, — продовжував Хитун-Бовтун, не звертаючи уваги на її вигук, — був написаний саме для тебе.
Якщо так, відчувала Аліса, то їй не минеться слухати цього вірша, тому вона сіла і досить сумно подякувала йому.
Узимку, як біліє сніг,
Співаю я пісень дзвінких.
— Але я не співаю, — пояснив Хитун-Бовтун.
— Я бачу, — сказала Аліса.
— Якщо ти спроможна бачити, співаю я чи ні, то в тебе занадто гострий зір, — зауважив Хитун-Бовтун сердито. Аліса промовчала.
Весною, як усе цвіте,
Скажу тобі про се й про те.
— Дуже вдячна вам, — сказала Аліса.
Улітку будуть довгі дні,
Ти зрозумієш ці пісні,
А восени, як жовкне лист,
Запишеш ти пісень цих зміст.
— Я запишу, як не забуду до осені, — пообіцяла Аліса.
— Кинь свої репліки, — гримнув Хитун-Бовтун. — Вони зовсім безглузді і лише збивають мене.
Я написав листа до риб:
«Якби хотіли, ви могли б».
А рибоньки морські дрібні
Прислали відповідь мені.
Їх відповідь була така:
«У нас причина є, яка...»
— Боюсь, що я не зовсім розумію, — сказала Аліса.
— Далі буде легше, — відповів Хитун-Бовтун.
Я знов послав до них листа:
«Ваш лист — лиш викрутка пуста».
Послав листа, а рибки в сміх:
«Уже ми бачили таких!»
Сказав їм раз, сказав їм два —
Даремні всі мої слова.
Ну, покажу ж я вам смішок!
Узяв я добрий казанок,
А в казанок води набрав,
Як треба до подібних справ.
Тут хтось прийшов і став казать,
Що вже маленькі рибки сплять.
А я йому: «А ти піди
І знову рибок розбуди».
Команду викрикнув я цю
На саме вухо посланцю.
На останніх рядках Хитун-Бовтун мало не верещав. Аліса подумала здригаючись: «Я нізащо не погодилася б бути посланцем».