Гатта знову озирнувся, кілька сльозинок скотилося по його щоках, але він не сказав ні слова.
— Ти що, не вмієш говорити? — нетерпляче крикнув Гейха.
Але Гатта продовжував мовчки жувати, запиваючи чаєм.
— Та говори ж! — гримнув Король. — Як іде бій?
Гатта зробив відчайдушне зусилля і проковтнув великий шматок хліба з маслом.
— Бій проходить дуже добре, — відповів він, мало не вдавившись. — Кожен з них був збитий з ніг близько вісімдесяти семи разів.
— Тоді, мабуть, скоро принесуть білий та чорний хліб? — наважилася спитати Аліса.
— Його вже принесли, — пояснив Гатта. — Мені дали цей шматок звідти.
Цієї миті бійка припинилася. Лев та Одноріг посідали, задихані.
Король оголосив:
— Перерва на десять хвилин, щоб відновити сили!
Гейха і Гатта не гаючись почали розносити блюда з білим та чорним хлібом. Аліса взяла шматочок покуштувати, але хліб був дуже черствий.
— Не думаю, що вони будуть ще битися сьогодні, — звернувся Король до Гатти. — Піди і скажи, щоб починали бити в барабани.
Гатта пішов, стрибаючи, мов коник. Деякий час Аліса мовчки дивилася йому вслід. Раптом вона пожвавішала.
— Дивіться! Дивіться! — закричала вона, нетерпляче вказуючи пальчиком. — Он біжить Біла Королева! Вона вилетіла стрілою он з того лісу... Як швидко ці королеви вміють бігати!
— За нею, безперечно, хтось женеться, — зауважив Король, навіть не озираючись. — У цьому лісі повно ворогів.
— Хіба ви не побіжите їй на допомогу? — запитала Аліса, страшенно здивована тим, що він ставиться до цього так спокійно.
— Не варто! — відповів Король. — Вона бігає занадто швидко. Це все одно, що намагатися зловити Хап-Хапа. Але я напишу пам’ятну записку про неї, якщо хочеш... Вона — таке лагідне, добре створіння, — ніжно повторив він про себе, розгортаючи записну книжку. — «Створіння» пишеться через два «н»?
Цієї миті Одноріг пройшов повз них, засунувши руки в кишені.
— Цього разу я взяв над ним гору, — звернувся він до Короля, ледве зиркаючи на нього.
— Насилу! — відповів роздратовано Король. — Ти не мав права колоти його рогом, розумієш.
— Це не заподіяло йому шкоди, — недбало зауважив Одноріг і пішов собі. Раптом його погляд упав на Алісу. Він рвучко повернувся і деякий час стояв, розглядаючи її з виразом глибочезної огиди на обличчі.
— Що... це... таке? — нарешті запитав він.
— Це дівчинка! — нетерпляче пояснив Гейха і виступив уперед, щоб відрекомендувати її. При цьому він простяг руку в її бік на англосаксонський манір. — Ми знайшли її лише сьогодні. Оце така її натуральна величина.
— Я завжди думав, що такі дивогляди існують лише в казках! — сказав Одноріг. — Вона жива?
— Вона вміє розмовляти, — урочисто відповів Гейха.
Одноріг замріяно подивився на Алісу і звелів:
— Говори, дівчинко!
Аліса почала, мимоволі посміхнувшись:
— Ви знаєте, я також завжди думала, що Одноріг — лише потвора з казок. Мені ніколи не доводилося бачити їх живих.
— Ну, раз ми побачили одне одного, — сказав Одноріг, — я згоден повірити у твоє існування, якщо ти повіриш у моє. Домовилися?
— Добре, якщо вам так хочеться, — погодилася Аліса.
— Ану, давай кекс з ізюмом, — продовжував Одноріг, звертаючись до короля. — Чорний хліб не для мене!
— Певна річ... певна річ! — забурмотів Король і поманив пальцем Гейху. — Розв’язуй торбу! — шепнув він. — Швидше! Та не ту, це з горохом!
Гейха дістав з торби великий кекс і дав його потримати Алісі, потім дістав блюдо і ніж. Аліса не могла зрозуміти, як все вміщалося там. Це схоже, думала вона, на фокус.
Тим часом до них підійшов Лев. У нього був стомлений і сонний вигляд, очі напівзаплющені.
— Що це таке? — запитав він, ліниво блимаючи на Алісу. Він мав низький, густий бас, що нагадував гудіння великого дзвона.
— Ага! Ну, що це таке? — зрадів Одноріг. — Нізащо не вгадаєш! Я і то не вгадав!
Лев стомлено подивився на Алісу.
— Ти тварина... рослина... чи мінерал? — запитав він, позіхаючи на кожному слові.
— Це казкова потвора! — вигукнув Одноріг раніше, ніж Аліса встигла відповісти.
— Ну, тоді, Потворо, роздай кекс, — сказав Лев і ліг, поклавши голову на лапи. — А ви сідайте, — (до Короля та Однорога). — Кекс будемо ділити справедливо, знаєте!
Король був сам не свій від думки, що йому доведеться сісти між двох величезних створінь, але іншого місця не було.
— От зараз би нам влаштувати бій за корону! — зауважив Одноріг, нишком поглядаючи на корону. Король так тремтів, що вона ледве трималася у нього на голові.