Аліса сказала якомога серйозніше:
— Може, їм і трапляється бувати окремо. — Але мимоволі вона подумала: «Яку жахливу нісенітницю ми плетемо!»
— Вона зовсім не вміє розв’язувати задач! — з особливим наголосом підкреслили обидві Королеви.
— А ви вмієте розв’язувати задачі? — запитала Аліса, раптом обертаючись до Білої Королеви, бо їй уже набридли всі ці звинувачення.
Королева глибоко зітхнула й заплющила очі.
— Я вмію додавати, — сказала вона, — якщо мені дадуть можливість подумати... Але я ніколи не навчусь віднімати.
— Ти, звичайно, знаєш абетку? — запитала Червона Королева.
— Певна річ, знаю, — відповіла Аліса.
— Я теж знаю, — прошепотіла Біла Королева. — Ми будемо повторювати її разом. І я розкажу тобі свій секрет: я вмію читати слова з однієї літери. Хіба це не чудово? Але не сумуй. З часом ти теж навчишся.
Тут Червона Королева почала знову:
— Ти вмієш відповідати на корисні запитання? — звернулася вона до Аліси. — Звідки береться хліб?
— О, це я знаю! — зраділа Аліса. — Взяти борошно...
— А де воно росте? — запитала Біла Королева. — У саду чи серед живоплоту?
— Та ні, воно не росте взагалі, — пояснила Аліса. — Його мелють. Це зерно росте в землі.
— Скільки акрів землі? — знову втрутилася Біла Королева. — Не можна обходити такі питання.
— Освіжи їй голову! — нетерпляче перебила Червона Королева. — У неї буде жар від того, що вона занадто багато думає.
Тут вони вдвох заходилися обмахувати її жмутками листя. Зрештою вона змушена була благати їх облишити це, бо вони геть розпатлали їй волосся.
— Зараз вона знову почувається добре, — сказала Червона Королева. — Ти знаєш мови?
— Як французькою мовою «нісенітниця»?
— Нісенітниця — не англійське слово, — поважно відповіла Аліса.
— А хто говорить, що воно англійське? — зауважила Червона Королева.
Аліса подумала, що цього разу вона знайшла вихід зі скрутного становища.
— Якщо ви поясните мені, якою мовою слово «нісенітниця», я скажу, як воно французькою мовою, — вигукнула вона, радіючи.
Та Червона Королева гордо випросталася і заявила:
— Королеви ніколи не торгуються.
«Хотіла б я, щоб Королеви ніколи не ставили питань», — подумала Аліса.
— Не будемо сваритися, — сказала Біла Королева занепокоєним голосом. — Від чого буває блискавка?
— Блискавка буває, — рішуче відповіла Аліса, бо була цілком переконана в цьому, — від грому... Ні-ні! — швиденько виправилася вона. — Я не те хотіла сказати.
— Пізно виправляти, — промовила Червона Королева. — Варто сказати щось один раз, як це так і буде. І ти мусиш відповідати за наслідки.
— Це нагадує мені, — сказала Біла Королева, похнюпившись і схвильовано сплескуючи в долоні, — про жахливу грозу, яка була минулого вівторка. Тобто, я хотіла сказати, минулих вівторків, розумієте.
Аліса розгубилася.
— У нашій країні, — зауважила вона, — понеділок чи вівторок буває лише раз на тиждень.
Червона Королева відповіла:
— Тим гірше для вас. У нас тут той самий день або ніч повторюється двічі або тричі, і іноді взимку та сама ніч повторюється п’ять разів поспіль: щоб було тепліше, розумієш.
— Хіба п’ять ночей тепліші від одної? — наважилася запитати Аліса.
— Без сумніву. В п’ять разів.
— Але вони повинні бути і в п’ять разів холодніші, згідно з цим правилом...
— Так воно і є! — вигукнула Червона Королева. — У п’ять разів тепліші і в п’ять разів холодніші. Так само як я в п’ять разів багатша від тебе. І в п’ять разів розумніша.
Аліса зітхнула й облишила допитуватися.
«Це як загадка без розгадки», — подумала вона.
— Хитун-Бовтун теж бачив цю грозу, — стиха продовжувала Біла Королева, немов розмовляла сама з собою. — Він саме підійшов до дверей зі штопором в руці...
— А що йому було треба? — поцікавилася Червона Королева.
— Він сказав, що хоче зайти, — провадила Біла Королева, — пошукати гіпопотама. Але саме того ранку трапилося так, що того не було в приміщенні.
— А зазвичай вони бувають? — здивувалася Аліса.
— Тільки по вівторках, — пояснила Королева.
— Я знаю, чого він прийшов, — зауважила Аліса. — Він хотів покарати рибу, тому що...
Тут Біла Королева знову почала:
— Це була така гроза, ти навіть уявити собі не можеш!
— Вона цього ніколи не вміла, знаєте, — додала Червона Королева. — Знесло частину даху... Грім проник у кімнату... Він гасав по всій кімнаті, грюкав по столах і по всьому... Я так налякалася, що забула власне ім’я!