Аліса подумала: «Я ніколи не буду навіть намагатися пригадати власне ім’я в час небезпеки! Нащо воно потрібне?» Але не висловила цього вголос, побоюючись образити сердешну Королеву.
— Ваша величність повинна вибачити їй, — звернулася Червона Королева до Аліси і взяла Білу Королеву за руку, пестячи її. — У неї добрі наміри, але вона мимоволі говорить дурниці, майже завжди.
Біла Королева несміливо зиркнула на Алісу. Аліса почувала, що необхідно сказати що-небудь приємне, але їй нічогісінько не спадало на думку.
— Вона не одержала відповідного виховання, — продовжувала Червона Королева. — Але її лагідність гідна подиву! Погладь її по голові — і ти побачиш, як їй це буде приємно!
Але цього Аліса не насмілилася зробити.
— Трохи ласки... Та ще як закрутити їй волосся на папірці... Це творить з нею чудеса...
Біла Королева глибоко зітхнула і схилила голову на плече Алісі.
— Мені так хочеться спати! — прошепотіла вона.
— Вона втомилася, бідолаха! — сказала Червона Королева. — Пригладь їй волосся... Позич свій нічний чепчик... заспівай їй ніжну колискову пісню.
— У мене немає з собою чепчика, — відповіла Аліса, намагаючись виконати перший наказ. — І я не знаю ніжних колискових пісень.
— Доведеться співати мені, — сказала Червона Королева і почала:
А-а-а, сонулі, в Алісиній люлі,
Поки до обіду, може б, ми заснули,
А після обіду підемо на гулі,
Спіте, королеви, люлечки-люлі...
— Зараз ти знаєш слова пісні, — додала вона і схилила голову на друге плече Алісі. — Проспівай ти мені, я теж хочу спати.
За мить обидві Королеви міцно спали і голосно хропли.
— Що мені робити? — вигукнула Аліса, страшенно розгубившись, коли спочатку одна голова, а потім і друга скотилися їй на коліна і лежали там, мов важкі головки цукру. — Не думаю, щоб коли-небудь трапилося таке: доглядати одночасно двох Королев, які заснули! Ні-ні, такого не було за всю історію Англії! Не могло бути, розумієте, бо ніколи не бувало більше однієї Королеви одночасно. Прокиньтесь, ви! Ви такі важкі! — продовжувала вона роздратовано. Але у відповідь чулося лише спокійне хропіння.
Щохвилини хропіння робилося все виразніше і все дужче нагадувало якусь мелодію. Згодом Аліса навіть змогла розібрати слова. Вона так уважно слухала, що зовсім не помітила, коли дві величезні голови кудись зникли з її колін.
Вона опинилася перед аркою, на якій великими літерами було написано «Королева Аліса». З обох боків арки були кнопки від дзвінка. На одній був напис «Дзвінок для гостей», на другій — «Дзвінок для челяді».
— Зачекаю, поки скінчиться пісня, — вирішила Аліса, — а потім подзвоню... Але в який дзвінок треба мені дзвонити? — продовжувала вона, спантеличена написами. — Я не гість і не служниця. Повинен бути ще один з написом «Королева», розумієте...
Цієї миті двері прочинилися, і якесь створіння з довгим дзьобом висунуло голову і проголосило:
— Прийому немає. Буде лише через тиждень, — і грюкнуло дверима.
Аліса довгий час марно стукала і дзвонила. Нарешті дуже стара Жаба в яскраво-жовтому вбранні й величезних чоботях, що сиділа під деревом, повільно поскакала до неї.
— У чому річ? — пошепки запитала Жаба хрипким басом.
Аліса обернулася, ладна накинутися на будь-кого.
— Де слуга? Чому я стукаю у двері, і ніякої відповіді? — сердито почала вона.
— Які двері? — запитала Жаба.
Аліса мало не тупнула ногою, так її дратувало, як повільно тягла кожне слово Жаба.
— Оці двері, які ж іще!
Жаба втупилася тьмяним поглядом у двері. Потім підійшла ближче і потерла їх пальцем, наче перевіряла, чи добра на них фарба, та подивилася на Алісу.
— Ніякої відповіді? — перепитала вона. — А ти зверталася до дверей з запитанням? — У Жаби був такий хрипкий голос, що Аліса ледве розбирала слова.
— Я не розумію, про що ви говорите, — сказала вона.
— Я по-людськи тобі говорю! — вела своє Жаба. — Чи ти глуха? Ти щось запитувала у дверей?
— Нічого! — нетерпляче відповіла Аліса. — Я стукала у двері!
— Не слід було робити цього... Не слід, — буркнула Жаба. — Це їх дратує, розумієш. — Потім вона підійшла до дверей і штовхнула їх своєю величезною ногою. — Дай їм спокій, — промовила вона, хекаючи, коли повернулася під дерево, — і тоді вони дадуть спокій тобі, розумієш.
Цієї миті двері широко розчинилися, і верескливий голос заспівав:
Аліса задзеркальцям сказала: «Я сиджу
На троні у короні, ще й скіпетра держу.
Три тут королеви царять над усіма —