«І у миску її покладіть!»
Це не важко: хвилина — й вона вже у мисці.
«А тепер на вечерю несіть!»
Це не важко, їй-богу, не важко нітрішки!
«А тепер з миски кришку зніміть!»
Ох, це важко, — не здужаю зняти я кришки.
Як же, справді, ту кришку відкрить —
Прикипіла, бо риба якась клейкувата...
Ти подумай, що легше зробить:
Кришку зняти чи загадку цю розгадати?
— Ти можеш одну хвилину подумати, а потім відгадай, — зауважила Червона Королева. — А ми тим часом вип’ємо за твоє здоров’я. За здоров’я Королеви Аліси! — закричала вона на весь голос.
Усі присутні почали пити. Але робили вони це дуже дивно: одні ставили келихи на голову, мов вогнегасники, і облизували те, що збігало на їхні обличчя. Інші перекидали графини і сьорбали вино, що стікало зі столу. А троє гостей (вони були схожі на кенгуру) залізли в блюдо зі смаженим бараном і жадібно хлебтали підливу.
«Наче свині коло корита!» — подумала Аліса.
— Ти повинна в скромній промові висловити свою подяку, — сказала Червона Королева, похмуро дивлячись на Алісу.
— Ми повинні підтримувати тебе, розумієш, — прошепотіла Біла Королева, коли Аліса трошки боязко, але слухняно підвелася, щоб виголосити подяку.
— Щиро дякую, — шепнула вона у відповідь, — але я обійдуся й так.
— Ні-ні, так не годиться, — рішуче заперечила Червона Королева.
Аліса ввічливо погодилася на цю пропозицію. («Але вони так тиснули!» — говорила вона опісля, коли розповідала своїй сестрі про бенкет. — Можна було подумати, що вони хотіли зовсім розплющити мене».)
Справді, їй було дуже важко під час промови встояти на місці. Королеви так затиснули її з обох боків, що мало не підняли в повітря.
— Я піднялася, щоб подякувати вам... — почала Аліса. Вона й справді піднялася цієї миті на кілька дюймів, але вчепилася за стіл і їй вдалося знову стати на землю.
— Будь обережною! — заверещала Біла Королева, вчепившись обома руками у волосся Аліси. — Зараз щось трапиться!
І от (так Аліса змальовувала все це потім) почало відбуватися хтозна й що. Свічки виросли до стелі й стали схожі на очерет з полум’ям на верхівці. Пляшки схопили кожна по дві тарілки і приладнали їх замість крил, а виделки — замість ніг і почали літати у всі боки.
«Вони страшенно нагадують птахів», — подумала Аліса, хоч у такому гармидері вона була ледве спроможна думати.
Цієї миті над її вухом почувся хрипкий сміх, і вона озирнулася, щоб з’ясувати, що трапилося з Білою Королевою. Та замість Білої Королеви на стільці сиділа Бараняча нога.
— Ось де я! — почувся голос з супової миски.
Аліса озирнулася і встигла побачити широке, лагідне обличчя Королеви. Вона якусь мить посміхалась Алісі поверх краю миски, потім пірнула в суп.
Не можна було гаяти жодної хвилини. Декілька гостей уже лежали в блюдах, а ополоник крокував через весь стіл до Аліси і нетерпляче кивав їй, щоб вона забиралася геть з дороги.
— Я не можу більше витримати! — закричала вона і підскочила, вхопившись обома руками за скатертину.
Смик! І всі тарілки, блюда, гості й свічки з гуркотом повалилися жужмом на підлогу.
— Що ж до вас, — продовжувала Аліса, сердито обертаючись до Червоної Королеви, яку вона вважала винуватицею всіх цих витівок...
Але Королеви не було на місці: вона раптом зменшилася до розмірів маленької ляльки і весело бігала на столі, доганяючи свою хустку, що тяглася за нею.
В інший час таке здивувало б Алісу, але зараз вона була надто обурена, щоб дивуватись будь-чому.
— Щодо вас, — повторила вона, хапаючи маленьке створіння, яке саме перестрибувало через пляшку, що впала на стіл, — я буду трясти вас, доки ви не перетворитесь на кошеня! Так і знайте!
Розділ X. Трясіння
Аліса схопила її зі столу і почала щосили трясти.
Червона Королева зовсім не пручалася. Лише її обличчя зробилося маленьким, а очі — великими і зеленими. Аліса продовжувала трясти її, а вона все зменшувалася і ставала товстішою, і м’якішою, і круглішою, і...
Розділ XI. Пробудження
— ...і це, справді, було кошеня.
Розділ ХІІ. Кому це наснилося?
— Ваша Червона Величність не повинна так голосно мурчати, — сказала Аліса, протираючи очі й звертаючись до кошеняти шанобливо, але трохи сердито. — Ти розбудила мене. А мені наснився такий чудовий сон! І ти весь час була зі мною, Кицько, пройшла все Задзеркалля. Тобі це відомо, люба?
У кошенят є дуже неприємна звичка (як одного разу відзначила Аліса): на все, що їм не говори, завжди відповідати мурчанням.