Аліса в Країні Чудес. Аліса в Задзеркаллі

— Ба ні! — заперечила Гусінь.

— Може, ви зараз так і не думаєте, — сказала Аліса. — Та коли вам прийде пора обертатися на лялечку (а це, ви знаєте, неминуче), а тоді на метелика, то вам, напевно, буде якось трохи дивно…

— Аж ніяк! — сказала Гусінь.

— Ну, можливо, у вас інші відчуття, — припустила Аліса. — Але я твердо знаю, що почувалася б дуже дивно.

— Ти! — зневажливо кинула Гусінь. — А ти хто така?

Це знов повернуло їх до початку розмови! Алісу трохи дратувала манера Гусені вести розмову.

Випроставшись, вона вельми поважно промовила:

— Гадаю, спершу вам годилося б сказати, хто ви така?

— Чому? — запитала Гусінь.

Питання загнало Алісу в глухий кут. Вона марно шукала якогось переконливого пояснення, а що Гусінь, з усього видно, була в лихому гуморі, то Аліса обернулася й пішла геть.

— Вернися! — гукнула Гусінь їй услід. — Я маю сказати щось важливе.

Це вже був добрий знак, і Аліса повернулася.

— Май терпець! — сказала Гусінь.

— Оце й усе? — спитала Аліса, ледь тамуючи гнів.

— Ні, — відказала Гусінь.

Аліса вирішила трохи потерпіти: робити й так нічого, а раптом Гусінь повідомить щось варте того, щоб його слухати.

Кілька хвилин Гусінь мовчки пахкала димом, нарешті розімкнула руки, вийняла з рота люльку й запитала:

— Отже, на твою думку, ти змінилася, так?

— Боюся, що так, — зітхнула Аліса. — Я щодесять хвилин міняю свій зріст і нічого не пам'ятаю!

— Чому нічого? — запитала Гусінь.

— Ось, наприклад, я пробувала читати напам'ять «Хорошу перепілоньку», а вийшло казна-що! — журно відповіла Аліса.

— То прочитай «Ти старий любий діду», — запропонувала Гусінь.

Аліса схрестила руки й почала:

— Ти старий, любий діду[9], — сказав молодик, —
    І волосся у тебе вже сиве.
А стоїш вверх ногами й до цього вже звик, —
    На твій вік це не дуже красиво.

— Молодим, — мовив дід, — я боявсь неспроста,
    Що це може відбитись на мізку,
Та моя голова — я вже знаю — пуста,
    На ній можна стояти без риску.

— Ти старий, — знову каже юнак до дідка, —
    І, нівроку, гладкий, як діжчина,
А в переверти йдеш, крутиш хвацько млинка,
    Ти скажи мені, в чому причина?

— Молодим, — мовив дід, — всі суглоби собі
    Розтирав я чарівною мастю,
Коли хочеш — за гроші хороші й тобі
    Дам коробочку-дві того щастя.

— Ти старий, в тебе щелепи наче й слабкі,
    Не вжувати їм навіть кандьору, —

Та ти гуску з кістками строщив залюбки,
    Де ти взяв таку силу бадьору?

— Молодим, — мовив дід, — я постійно сваривсь
    Із дружиною вдень по три рази.
І від того мій рот на весь вік укріпивсь,
    Мов стальні, моїх щелепів м'язи.

— Ти старий, — каже хлопець, — і, справа ясна,
    Твої очі вже добре не бачать,
А на кінчику носа ти держиш в'юна, —
    Хто навчив тебе, діду, трюкачить?

— Скільки можна дурних задавати питань!
    Ти схибнувсь, чи об'ївся метеликів?
Все, терпець мій урвався, благаю: відстань!
    Вимітайся, бо дам духопеликів!

— Це не те, — сказала Гусінь.

— Не зовсім те, — знічено мовила Аліса. — Декотрі слова немовби змінилися.

— Це зовсім не те. Від початку і до кінця! — твердо сказала Гусінь.

Запала хвилинна мовчанка.

Гусениця озвалася перша.

— Тобі який зріст потрібен? — спитала вона.

— Ох, байдуже який, — поквапливо сказала Аліса. — Просто, знаєте, всі оті переміни, дуже прикрі…

— Не знаю, — сказала Гусінь.

Аліса промовчала: зроду-віку їй ніхто стільки не перечив, і вона відчула, що втрачає терпець.

— А цим ти задоволена? — поцікавилася Гусінь.

— Якщо ваша ласка, пані, — сказала Аліса, — то я б не проти трішки підрости. Три дюйми — такий нікудишній зріст!

— Ба ні, це зріст хочкудишній — вигукнула Гусінь і стала дибки. (Вона сягала рівно три дюйми заввишки.)

— Але я до нього не звикла, — жалібно сказала бідолашна Аліса. А про себе подумала: «Яке лихо, що всі вони тут такі вразливі!»

9

Цей вірш — один з визнаних шедеврів поетичного жарту — є майстерною пародією на давно забутий повчальний вірш Роберта Сази (1774–1843) «Дідусеві радощі». У вірші старенький благочестивий татусь Вільям на власних прикладах навчає сина добропорядності і здорового способу життя.