«А що, як він і досі буйний? — думала вона. — Краще б я загостила до Капелюшника!»
Розділ сьомий
Божевільне чаювання
Перед будинком, під деревом, був виставлений стіл, за яким пили чай Шалений Заєць та Капелюшник. Між ними спав як убитий Сонько-Гризун[13], правлячи їм за подушку. Заєць із Капелюшником спиралися на нього ліктями і перемовлялись через його голову.
«Страх незручно для Сонька, — подумала Аліса. — Але, якщо він спить, то, мабуть, йому байдуже».
Стіл був великий, але всі троє тислися з одного його краю.
— Нема місця! Нема місця! — загукали вони, помітивши Алісу.
— Місця скільки завгодно! — обурилася Аліса й сіла у велике крісло кінець столу.
— Скуштуй вина, — люб'язно запропонував Шалений Заєць.
Аліса кинула оком по столу, але, крім чаю, нічого не побачила.
— Не бачу тут ніякого вина, — сказала Аліса.
— А ніякого й нема, — знизав плечима Шалений Заєць.
— Тоді не вельми ґречно мені його пропонувати! — сердито мовила Аліса.
— Так само, як і сідати за стіл без запрошення, — сказав Шалений Заєць.
— А я не знала, що його накрито тільки для вас, — відказала Аліса. — Тут далеко більше, ніж три чашки.
— Тобі слід постригтися, — сказав Капелюшник. (Він уже давненько пас її цікавими очима й ось нарешті озвався.)
— А вам слід навчитися не зачіпати приватних тем, — з притиском мовила Аліса. — Це дуже нечемно!
Капелюшник витріщив на неї очі, але сказав ось що:
— Чим крук схожий на капшук?
«Ну, тепер буде веселіше! — подумала Аліса. — Люблю загадки!»
— Думаю, я розлущу ваш горішок, — промовила вона вголос.
— Ти думаєш, що зумієш знайти відповідь: ти це хотіла сказати? — мовив Шалений Заєць.
— Саме це, — відповіла Аліса.
— Тоді думай, що кажеш, — мовив Заєць.
— Я завжди думаю! — поквапливо сказала Аліса. — Принаймні… принаймні кажу, що думаю… Зрештою, це одне й те саме!
— Аніскілечки! — скрикнув Капелюшник. — Ти ще скажи, ніби: «я бачу, що їм» і «я їм, що бачу» — одне й те саме.
— Ти ще скажи, — докинув Шалений Заєць, — ніби «я люблю те, що маю» і «я маю те, що люблю» — одне й те саме!
— Ти ще скажи, — підпрягся Сонько із заплющеними, мов у сновиди, очима, що «я дихаю, коли сплю» і «я сплю, коли дихаю» — одне й те саме!
— Щодо тебе, друзяко, то це й справді одне й те саме, — зауважив Капелюшник, і на тому розмова урвалася.
Якусь часину товариство сиділо мовчки, й Аліса намагалася пригадати все з тієї дещиці, яку знала про круків та капшуки.
Капелюшник перший порушив мовчанку.
— Яке сьогодні число? — звернувся він до Аліси, добувши з кишені годинника. Він дивився на нього тривожними очима, тоді струснув ним і приклав до вуха.
— Четверте, — хвильку подумавши, мовила Аліса.
— На два дні відстає, — зітхнув Капелюшник, і додав, світячи лихими очима на Шаленого Зайця:
— Я ж тебе застерігав: масло не годиться для годинників.
— Але ж то було масло найвищого ґатунку, — сумирно відповів той.
— Так, але в нього могли потрапити крихти, — буркнув Капелюшник. — Додумався — мастити кухонним ножем!
Шалений Заєць узяв годинника й похмуро вп'явся в нього очима, тоді вмочив його у свій чай і глянув ще раз, після чого не знайшов нічого кращого, як повторити:
— Але ж масло було найвищого ґатунку!
— Який кумедний годинник, — зауважила Аліса, що з цікавістю зазирала Зайцеві через плече. — Показує дні, але не показує годин!
— Ну то й що? — промимрив Капелюшник. — Може, твій годинник показує роки?
— Певне, що ні, — жваво відказала Аліса. — А все тому, що рік триває дуже довго.
— Отак і мій — сказав Капелюшник.
Аліса розгубилася. Капелюшникові слова, здавалось, були позбавлені будь-якого глузду, хоча вона добре розчула кожне слово.
— Я не зовсім вас розумію, — сказала вона якомога чемніше.
— Сонько знову спить, — зауважив Капелюшник і хлюпнув йому на ніс гарячого чаю.
Сонько нетерпляче труснув головою й озвався, не розплющуючи очей:
— Звичайно, звичайно, те самісіньке хотів сказати і я!
— Ну, як там загадка? Ще не відгадала? — запитав Капелюшник, знову повернувшись до Аліси.
— Здаюся! — сказала Аліса. — І яка ж відповідь?
— Уявлення не маю, — сказав Капелюшник.
— Я так само, — озвався Шалений Заєць.
Аліса стомлено зітхнула:
— І треба ж було вбити стільки часу на загадку, яка не має відповіді!
13
Англійська «сонна миша» — гризун, що живе на дереві; нагадує він радше маленьку білку, аніж мишу Назва