— То чому ж вони жили на дні криниці?
Сонько знову трохи подумав і промовив:
— Бо то була мелясна криниця.
— Таких не буває! — сердито сказала Аліса.
— Тс!.. тс!.. — засичали на неї Капелюшник і Шалений Заєць.
— Як моє не в лад — я з своїм назад! Докінчуй казку сама, — набурмосився Сонько.
— Ні, ні, будь ласка, розказуйте далі! — покірно сказала Аліса. — Я більше не перебиватиму. Мабуть, один такий колодязь усе ж був.
— Один! Аякже! — запирхав Сонько. Проте оповідати далі не відмовився.
— Отже, ці три сестрички… вони, бачте, жили собі, лижучи…
— Лежачи? — засумнівалася Аліса, забувши про свою обіцянку.
— Не лежача, а лижучи — вони лизали мелясу! — випалив Сонько, цього разу без жодних роздумів.
— Мені потрібна чиста чашка, — перебив Капелюшник. — Пересуньмося на одне місце.
І тут-таки пересів на сусідній стілець. Сонько посунувся на його місце, Шалений Заєць — на місце Сонька, й Алісі, хоч-не-хоч, довелося сісти на місце Шаленого Зайця. Капелюшник єдиний виграв від такого переміщення, зате Алісі було найгірше, оскільки Шалений Заєць устиг перекинути у своє блюдце глечик з молоком.
Алісі не хотілося знов ображати Сонька-Гризуна, тож вона спитала дуже обережно.
— І все ж я не розумію: як вони там жили?
— Як, як? — озвався Капелюшник. — Лизнуть меляси, та й точать ляси… Второпала, дурненька?
— Перепрошую, а що таке ляси? — спитала Аліса, пускаючи повз вуха останнє Капелюшникове слово.
— Ляси — це баляндраси, — пояснив Сонько.
Спантеличена такою відповіддю, бідна Аліса аж кілька хвилин не перебивала Сонькової оповіді.
— Отак вони й жили, — вів спроквола Сонько-Гризун, позіхаючи й тручи очі, бо його починав морити сон, — лизнуть меляси, поточать ляси, та й малюють всякі вихиляси — усе, що починається з літери Б.
— Чому саме з Б? — поцікавилася Аліса.
— А чом би й ні? — рвучко підвів голову Шалений Заєць.
Аліса знову вмовкла. Сонько-Гризун став западати в дрімоту, та коли Капелюшник його вщипнув, він тоненько вискнув і заговорив далі:
— … з літери Б, наприклад: баляндраси, блідий місяць, байдики, багацько… До речі, чи траплялося тобі бачити таку штукенцію, як багацько?
— М… м… м… Як би вам сказати, — остаточно розгубилася Аліса. — Я не думаю…
— То й не кажи нічого! — озвався Капелюшник.
Такої нетактовності Аліса стерпіти вже не могла: вона встала й подалася геть. Сонько миттю заснув, а на решту чаєпивців Алісин відхід не справив належного враження, хоча вона й озиралася раз чи двічі — чи не покличуть її назад.
Оглянувшись востаннє, вона побачила, як Заєць із Капелюшником запихають Сонька у чайник.
— Ну й нехай, усе одно я більше туди не піду! — казала собі Аліса, пробираючись крізь хащі. — Скільки живу, дурнішої компанії не бачила!
Не встигла вона це доказати, як раптом у стовбурі одного з дерев угледіла двері.
— Оце цікаво! — подумала вона. — А втім, сьогодні цікаве все. Гадаю, мені можна туди ввійти?
Вона увійшла, і… знов опинилася у довгому коридорі з тим самим скляним столиком.
— Тепер я вже буду мудріша, — сказала вона подумки і почала з того, що взяла золотого ключика й відчинила дверцята до саду. Далі вона відшукала в кишені шматочок гриба і гризла його доти, доки не зменшилася вдвоє.
І ось, пробравшись крізь вузенький прохід, вона вступила нарешті до чарівного саду з барвистими квітниками й прохолодними водограями.
Розділ восьмий
Королевин крокет
При самому вході до саду ріс великий трояндовий кущ: троянди на ньому були білі, але троє садівників фарбували їх на червоно. Зацікавлена Аліса підступила ближче, і в цю мить один садівник сказав:
— Обережніше, П'ятірко! Ти мене всього обляпав!
— Я ненароком! — буркнув П'ятірка. — Це Сімка підбив мені лікоть.
Сімка підвів очі й сказав:
— Браво, П'ятірко! Завжди звертай на іншого!
— Ти б краще помовчав! — сказав П'ятірка. — Щойно вчора я чув, як Королева казала, що за твоїм карком давно плаче сокира!
— А то за що? — поцікавився той, кого обляпали.
— А то вже не твій клопіт, Двійко! — сказав Сімка.
— Ба ні, якраз його! — вигукнув П'ятірка. — І я йому таки скажу, за що: за те, що він замість цибулі приніс на кухню тюльпанових цибулин.
Сімка жбурнув пензля.
— Більшої кривди годі уяви… — почав він, але тут його погляд упав на Алісу, і він затнувся. Решта двоє теж озирнулися, і всі разом низенько їй уклонилися.