— За чим він так тужить? — спитала вона Грифона, і той відповів майже тими ж словами, що й перше:
— То все, бач, його химери: нема йому за чим тужити. Ходім!
І вони підійшли до Казна-Що-Не-Черепахи, який глянув на них повними сліз очима, але не зронив ні слова.
— Оця панна, — сказав Грифон, — хоче послухати твою історію.
— Я їй розповім, — прогугнявив Казна-Що-Не-Черепаха. — Сідайте, і ні пари з уст, аж поки я скінчу.
Вони посідали. Запанувала досить довга мовчанка.
«Цікаво, як йому пощастить скінчити, не почавши?» — чудувалася про себе Аліса.
— Колись, — почав нарешті Казна-Що-Не-Черепаха, глибоко зітхнувши, — я був Не-Аби-Який-Черепаха…
По цих словах знов залягла довга мовчанка, порушувана час від часу Грифоновим відкашлюванням — ги-кхи! — та тяжкими схлипами Казна-Що-Не-Черепахи. Аліса ладна була вже підвестися й сказати: «Красненько дякую за прецікаву історію», але передумала і вирішила почекати.
Нарешті Казна-Що-Не-Черепаха трохи заспокоївся і, все ще подеколи схлипуючи, заговорив:
— Коли ми були маленькі, ми ходили в море до школи. Учила нас стара Черепаха: ми звали її Черешапкою…
— Чому Черешапка, коли вона — Черепаха? — спитала Аліса.
— Як то чому? Бо вона завжди ходила у шапці, — розсердився Казна-Що-Не-Черепаха. — Яка ж бо ти нетямуща!
— Посоромилась би ставити такі дитячі запитання, — докинув Грифон.
Вони обоє замовкли і довго дивилися на бідну Алісу, що ладна була крізь землю провалитися.
Нарешті озвався Грифон:
— Ворушися, старий! Бо так і до вечора не розкажеш.
І Казна-Що-Не-Черепаха продовжив оповідь.
— Отож вір — не вір, але ми ходили до морської школи…
— Я не казала, що не вірю, — уточнила Аліса.
— Казала! — заперечив Казна-Що-Не-Черепаха.
— Прикуси язика! — докинув Грифон, хоч Аліса не встигла й озватися.
— Ми здобули блискучу освіту, — провадив Казна-Що-Не-Черепаха, — бо ходили до школи щодня.
— Чим тут хвалитися, — сказала Аліса. — я теж ходила до школи щодня.
— До якої? З додатковими предметами? — занепокоївся Казна-Що-Не-Черепаха.
— Авжеж, — відповіла Аліса, — ми вивчали французьку та музику.
— А прання?
— Яке ще прання? — обурилася Аліса.
Казна-Що-Не-Черепасі явно відлягло від серця.
— Виходить, освіта у вас була не найкраща, — сказав він. — А в нас у школі до рахунку завжди приписували: «Доплата: французька, музика і прання»[18].
— Сумніваюся, щоб на дні моря була потреба в такому предметі, — зауважила Аліса.
— Мої статки не дозволяли мені його вивчати, — зітхнув Казна-Що-Не-Черепаха. — Я опанував тільки звичайний курс.
— І яких же предметів вас навчали? — поцікавилася Аліса.
— Спершу, як і належить, вчили чесати і пищати, — відповів Казна-Що-Не-Черепаха. — Далі йшли чотири дії матимачухи: добивання, відбивання, вноження і обділення.
— Вперше чую про вноження, — ризикнула вставити слово Аліса. — Що воно таке?
Грифон здивовано скинув до неба лапи.
— Ніколи не чула про вноження! — вигукнув він. — А про вручення ти, сподіваюся, чула?
— Чула — розгублено відповіла Аліса.
— Ну тоді, — не вгавав Грифон, — якщо ти не знаєш, що таке вноження, то ти просто дурка, та й годі!
Заглиблюватися далі в це питання Алісі не стало духу, тож вона обернулася до Казна-Що-Не-Черепахи:
— А чого вас навчали ще?
— Усяких премудрощів, — відповів той і почав перелічувати, загинаючи ласти: — Премудрощів стародавнього і сучасного Аморезнавства, Гастрономії, Дригонометрії… Дригонометром у нас був старий морський вугор, він з'являвся раз на тиждень. А на уроці Хвісткультури він навіть учив нас художнього хвостоспіралювання.
— І як воно виглядало? — поцікавилася Аліса.
— На жаль, не можу показати сам, — розвів ластами Казна-Що-Не-Черепаха. — Надто я відтоді зашкаруб. А Грифон узагалі цього не вчився.
— Я не мав часу, — зізнався Грифон. — Зате я брав мороки у старого краба. То був класичний мучитель. О, ті класики!..
— На жаль, я не ходив до нього на уроки, — зітхнув Казна-Що-Не-Черепаха. — Казали, він дуже добре знався на забиванні баків?
— Достеменно так… о, так!.. Його мороки забивали памороки! Незрівнянний мучитель! — і собі зітхнув Грифон.
І обоє, затуливши обличчя, схилили голови.
— А скільки годин на день тривала ваша наука? — поквапилася Аліса змінити тему.
18
Ця фраза нерідко стояла на шкільних рахунках, що їх присилали за часів Керрола батькам учнів. Вона означала, що за уроки французької та музики, як і за прання білизни в школі, потребувалася додаткова плата.