Тут він позіхнув і заплющив очі.
— Поясни-но їй причину і решту все, — мовив він до Грифона.
— А причина ось яка, — стрепенувся Грифон. — Білуга любить омарову кадриль. От її й кидають у море. І летить вона ген-ген!.. Дуже далеко їй летіти. От вона й хапається зубами за хвіст. А тоді, тоді… не може його вийняти. Ось і все, зрештою.
— Дякую, — сказала Аліса. — Дуже цікаво. Як мало я знала досі про білугу!
— Можу розказати ще більше! — розохотився Грифон. — Ти знаєш, наприклад, чому вона зветься білугою?
— Ніколи про це не думала, — сказала Аліса. — Чому?
— Нею білугують чоботи й черевики, — значливо повідомив Грифон.
— Білугують чоботи й черевики? — вражено перепитала Аліса. — Та вона ж із породи китових…
— 3 котових, авжеж… А чим, до речі, ти чистиш свої черевики? — запитав Грифон.
— Чорною ваксою, — трохи подумавши, мовила Аліса.
— А на дні моря, — врочисто оголосив Грифон, — черевики не чорнують, а білугують. Отак-то.
— А до відбілугованих черевиків що ви найдужче любите вдягати — які, скажімо, краватки, фраки? — запитала Аліса.
— Щодо креветок — найважливіше, щоб вони не лоскотали шиї, а раки — щоб не щипалися під час кадрилі, — відповів Грифон ледь нетерплячим тоном. — А тепер слухаймо тебе! Розкажи про свої пригоди!
— Хіба про сьогоднішні, — знітилася Аліса. — Про вчорашні нема сенсу говорити, бо вчорашня я — то не я.
— Поясни! — сказав Казна-Що-Не-Черепаха.
— Ні, ні! Спершу пригоди! — нетерпляче вигукнув Грифон. — Шкода часу на пояснення.
Й Аліса заходилася оповідати про свої пригоди, відколи вперше побачила Білого Кролика. Спочатку не надто відважно, бо Грифон із Казна-Що-Не-Черепахою присунулися до неї впритул і дуже вже страшно повитріщали на неї очі й пороззявляли роти, але поступово вона посміливішала. Її слухачі мовчали аж до моменту, коли Гусінь загадала їй проказати «Ти старий любий діду», а в неї вийшло зовсім не те.
Тут Казна-Що-Не-Черепаха перевів дух і сказав:
— Дуже дивно!
— Дивнішого світ не бачив, — озвався Грифон.
— Вийшло щось геть несусвітне! — глибокодумно повторив Казна-Що-Не-Черепаха. — Ану, хай вона прочитає щось і нам? Скажи їй…
І він скинув очима на Грифона, мовби той мав якусь владу над Алісою.
— Встань і прокажи «Обізвався ледащо», — звелів Грифон.
«Як же ця звірота любить командувати. Читай їм і читай! — подумала Аліса. — Мовби я у школі!»
А все ж вона підвелася й почала декламувати. Та оскільки в її голові все ще крутилася Омарова Кадриль, то проказувала вона майже бездумно. Слова виходили просто-таки чудернацькі:
— Це зовсім не те, що я вчив у дитинстві, — сказав Грифон.
— А я взагалі такого не чув, — додав Казна-Що-Не-Черепаха. — Як на мене, це незвичайна бридня.
Аліса сиділа мовчки, затуливши обличчя долонями, і гадала: невже в її житті більше не станеться чогось цілком звичайного.
— Хай би пояснила! — мовив Казна-Що-Не-Черепаха.
— Вона не зуміє, — поспішив сказати Грифон. — Нумо, читай далі!
— Про п'яти! — не вгавав Казна-Що-Не-Черепаха. — Тобто, як він міг вивернути їх носаком?
— Це така танцювальна позиція, — мовила Аліса.
Вона й сама мало що розуміла, і хотіла якнайшвидше змінити тему.
— Ну ж бо, читай! — нетерпляче повторив Грифон. — «Враз побачила я…»
Відмовитись вона не посміла, хоча й була певна, що знову вийде все не так, і тремтячим голосом почала:
— Навіщо нам слухати ці харки-макогоники? — урвав Казна-Що-Не-Черепаха. — Вона ж нічого не пояснює! В житті не чув подібної абракадабри!
— Мабуть, і справді досить, — сказав Грифон на радість Алісі. — Хочеш, покажемо тобі ще одну фігуру омарової кадрилі?.. Чи, може, краще хай він заспіває тобі пісню?