— Ваш вирок! — звернувся Король до присяжних.
— Не тепер! Не тепер! — хапливо перебив Кролик. — До вироку ще далеко!
— Викликати першого свідка! — звелів Король.
Кролик тричі дмухнув у ріжок і проголосив:
— Перший свідок!
За першого свідка був Капелюшник. Він з явився, тримаючи в одній руці чашку чаю, а в другій — шматок хліба з маслом.
— Перепрошую, ваша величносте, — озвався він, — що я приніс усе це сюди, але, бачте, коли по мене прислали, я саме допивав чай…
— Ти мав би вже допити, — сказав Король. — Коли ти почав?
Капелюшник глипнув на Шаленого Зайця, який попідручки з Соньком-Гризуном супроводив його до судової зали.
— Здається, чотирнадцятого березня, — відповів той.
— П'ятнадцятого, — уточнив Капелюшник.
— Шістнадцятого, — поправив Сонько-Гризун.
— Занотуйте, — звернувся Король до присяжних, і вони запопадливо записали на табличках усі три дати, тоді додали їх і одержану суму перевели в шилінги та пенси.
— Скинь свого капелюха, — звелів Капелюшникові Король.
— Це не мій капелюх, — відповів Капелюшник.
— Крадений! — проголосив Король, і присяжні миттю запрацювали перами.
— Я — капелюшник, у мене всі капелюхи на продаж, — пояснив Капелюшник, — своїх нема.
Тут вже й Королева нап'яла окуляри і так прикипіла до нього поглядом, аж Капелюшник сполотнів і затупцював на місці.
— Складай свої свідчення, — звелів Король, — але без нервів, бо зараз же скараємо на горло!
Видно, свідкові ці слова аж ніяк не додали мужності: він і далі переступав з ноги на ногу, кидаючи тривожні погляди на Королеву, і зопалу замість хліба надкусив чашку.
Тієї ж миті Аліса відчула, що з нею діється щось дивне, і тільки згодом збагнула: вона знову росла! Першим її бажанням було встати і вийти із зали, але потім вона вирішила, що сидітиме доти, доки їй вистачить на лаві місця.
— Був би вельми вдячний, якби ви мене так не тисли! — озвався Сонько, що сидів поруч неї. — Я й так ледве дихаю.
— Нічого не можу вдіяти, — якомога лагідніше відказала Аліса. — Я росту.
— Тут рости не дозволено! — сказав Сонько.
— Не меліть дурниць! — посміливішала Аліса. — Ви ж так само ростете, правда?
— Правда, — сказав Сонько. — Але я росту з розумною швидкістю, а не пнуся отак зі шкіри.
Він сердито встав і перейшов на другий кінець зали. Увесь цей час Королева не зводила очей з Капелюшника і (якраз, коли Сонько намірився сідати) наказала одному з підсудків:
— Принеси мені список усіх, хто співав на останньому концерті!
Тут бідного Капелюшника так шалено затіпало, що він вискочив із власних черевиків.
— Складай свої свідчення, — грізно повторив Король, — або зараз же будеш скараний на горло — з нервами чи без!
— Я… бідний неборака, ваша величносте… зацокотів зубами Капелюшник. — Я тільки-но сів пити чай… десь тиждень тому, не раніше… Хліба з маслом у мене майже не залишилось… У казанці скінчився дощ, з неба періщить борщ… Я зварив з нього чай, і з тих пір час для мене закінчується на ча…
— На «ча»? — перепитав Король.
— На ча…
— Ти що — мене за дурня маєш? Час починається, а не закінчується на «ча» — гостро сказав Король, і слово «чаювання» так і залишилось недоказаним. — Далі!
— Я… бідний неборака, — знову завів Капелюшник. — В казанці скінчився дощ, з неба періщить борщ… але, як сказав Шалений Заєць…
— Я не казав, — вихопився Шалений Заєць.
— Казав! — наполягав Капелюшник.
— Я заперечую! — заявив Шалений Заєць.
— Він заперечує, — сказав Король. — Не вносьте до протоколу.
— В усякому разі, як сказав Сонько-Гризун… — правив своєї Капелюшник, занепокоєно озирнувшись на свого супутника.
Але Сонько не заперечував нічого, позаяк міцно спав.
— Після того, — повів далі Капелюшник, — я врізав собі ще хліба з…
— Але що сказав Сонько-Гризун? — запитав один із присяжних.
— Не пригадую, — сказав Капелюшник.
— Доведеться пригадати, — зауважив Король, — бо інакше скараємо на горло!
Сердега Капелюшник випустив із рук чашку з чаєм та хліб з маслом і впав на одне коліно.
— Я… бідний неборака, ваша величносте… — почав він.
— Ти бідний, бо дурний, — хмикнув Король.
Тут одна з морських свинок зааплодувала, і її негайно придушили судові виконавці.
(Оскільки слово це непросте, я поясню його описово: виконавці взяли великого полотняного мішка, запхали в нього свинку сторч головою і сіли зверху.)
«Тепер знатиму, як це виглядає, — подумала Аліса. — Бо в газетах не раз пишуть про судові засідання: „Окремі спроби зірвати оплески були негайно придушені судовими виконавцями“, — але досі я не розуміла, в чому тут суть».