— Це все, що ти мав сказати? Тоді — рухайся! — промовив Король.
— Чухайся? — не зрозумів Капелюшник. — У мене зайняті руки! (Хліб з маслом та чашку він уже встиг підібрати.)
— А ти зроби так, щоб були зайняті твої ноги, — сказав Король.
Тут зааплодувала друга морська свинка, і її теж було придушено.
«Ну ось, зі свинками покінчено! — подумала Аліса. — Тепер справа піде краще».
— Я хотів би допити свій чай, — промовив Капелюшник, тривожно зиркнувши на Королеву, яка вивчала реєстр співаків.
— Можеш іти, — сказав Король, і Капелюшник чкурнув із зали, не взувши черевиків.
— І зітніть йому голову на виході, — наказала Королева одному з виконавців.
Та поки той добіг до дверей, за Капелюшником уже й слід прохолов.
— Покличте наступного свідка! — звелів Король.
Наступним свідком виявилася Герцогинина кухарка. В руці вона тримала коробочку з перцем. Ще до її появи в залі Аліса здогадалася, хто зараз увійде: всі, хто сидів біля дверей, почали дружно чхати.
— Складай свої свідчення! — наказав Король.
— Не буду! — відказала кухарка.
Король збентежено глянув на Білого Кролика.
— Цього свідка, ваша величносте, треба піддати перехресному допитові, — півголосом озвався Кролик.
— Перехресному, то й перехресному, — зітхнув Король. Він схрестив руки на грудях і так сильно зсунув брови, аж очі йому зійшлися на переніссі, а тоді, втупившись у кухарку, спитав густим басом:
— З чого печуть пиріжки?
— Переважно з перцю, — відповіла кухарка.
— З меля-а-си, — озвався позад неї сонний голосок.
— Взяти Сонька за барки! — заверещала Королева. — Зітнути йому голову! Витурити із зали! Придушити! Защипати! Повискубувати йому вуса!
Кілька хвилин у залі панував несусвітній розгардіяш — виганяли Сонька-Гризуна. А коли всі знову втихомирились, виявилося, що кухарка зникла.
— Плакати не будемо! — з величезною полегкістю мовив Король. — Викличте наступного свідка!
І, повернувшись до Королеви, пошепки додав:
— Знаєш, золотко, наступний перехресний допит слід провести тобі. Мені вже в голові гуде!
Кролик тим часом водив пальцем по списку, й Аліса не спускала з нього очей.
«Цікаво, хто буде наступним свідком, — подумала вона. — Поки що доказів у них — жодних.»
Який же був її подив, коли Білий Кролик крикнув своїм тонким верескучим голосом:
— АЛІСА!
Розділ дванадцятий
Свідчить Аліса
— Я тут! — гукнула Аліса і, геть забувши, як вона виросла за останні кілька хвилин, підхопилася так рвучко, що подолом спідниці змела з лави всіх присяжних просто на голови публіці. Бідолахи заборсалися на підлозі, наче золоті рибки з акваріума, якого вона перекинула ненароком на минулому тижні.
— Ой, даруйте — зойкнула перестрашена Аліса й кинулася гарячкове їх підбирати.
Їй і досі не йшов з голови випадок із золотими рибками, і чомусь здавалося, що коли присяжних негайно не позбирати й не посадовити назад, вони неодмінно повмирають.
— Суд не продовжить роботи, — оголосив Король замогильним голосом, — доки всі присяжні не будуть на своїх місцях.
— Усі! — повторив він з притиском і блимнув спідлоба на Алісу.
Аліса глянула на лаву й побачила, що зопалу посадовила Ящура Крутихвоста догори ногами, і тепер бідолаха тільки скорботно помахував хвостиком, неспроможний перевернутися.
Вона мерщій вихопила його звідти й посадовила як слід. «А втім, це йому мало допоможе, — сказала вона подумки. — Вниз головою чи вгору — користь однакова».
Тільки-но присяжні трохи очуняли й повіднаходили свої таблички та пера, вони заходилися завзято писати історію цього нещасливого випадку — всі, окрім Ящура, який, видно, був надто ошелешений, аби щось робити. Він тільки сидів, роззявивши рота і вп'явши очі у стелю.
— Що тобі відомо по суті справи? — звернувся Король до Аліси.
— Нічого, — відповіла вона.
— Зовсім нічого? — напосідав Король.
— Зовсім, — повторила Аліса.
— Це дуже важливо! — відзначив Король для присяжних.
Ті вже кинулись були писати, коли це втрутився Білий Кролик.
— Неважливої Ваша величність, звісно, це мали на увазі, чи не так? — проказав він вельми шанобливо, хоч лице йому кривилося в жахливих гримасах.