— Ти мене лякаєш! — забідкався Король. — Ой, мені аж наморочиться голова. Дай-но мені сиру!
І тоді, на превелику Алісину потіху, Гінець розв'язав торбину, що висіла в нього на шиї, і видобув звідтіля кружальце сиру. Король тут-таки жадібно його стеребив.
— Давай ще! — зажадав Король.
— Більше не залишилось. Хіба сіно… — відповів Гінець, зазираючи в торбу.
— Тоді сіна, — прошепотів Король знеможеним шепотом.
Сіно Короля помітно підживило, й Аліса полегшено зітхнула.
— Коли непритомнієш, нема нічого кращого, як похрумати сінця, — сказав Король до Аліси, вминаючи цілий віхоть.
— Як на мене, куди ліпше побризкати водою, — відказала Аліса. — Або понюхати нашатирної солі.
— Я не сказав: «нема нічого ліпшого», — відповів Король. — Я сказав: «нема нічого кращого».
Аліса не посміла йому перечити.
— Тебе хтось випереджав на шляху? — спитав
Король Гінця і простяг руку по другий віхтик сіна.
— Ніхто, — відповів Гінець.
— Свята правда! — сказав Король. — Ця панночка теж його там бачила. Виходить, Ніхто прудкіший за тебе!..
— Я мало не на четверо розриваюся, — похмуро кинув Гінець, — і Гарантую, що ніхто не прудкіший за мене.
— Ні, він таки прудкіший! — заперечив Король. — Інакше Ніхто не з'явився б на шляху першим… Але, бачу, ти вже віддихався — ану лиш розповідай, що діється в місті.
— Я краще пошепки, — сказав Гінець і, склавши долоні дудочкою, нахилився до королівського вуха.
Аліса пошкодувала, що від неї криються — їй також хотілося почути новини. Проте замість шепотіти Гінець крикнув на все горло:
— Вони знову взялися за своє!
Горопашний Король аж підскочив і затіпався, як у пропасниці.
— Це, по-твоєму, шепіт? — заволав він. — Ще раз отак шепнеш — шкварчатимеш у киплячій олії! У мене в голові наче землетрус прокотився!
«Хіба що маленьке землетрусенятко», — подумала Аліса.
А вголос сором'язливо спитала:
— Хто взявся за своє?
— Як хто? Лев та Одноріг, звичайно, — відповів Король.
— Б'ються за корону?
— Певна річ, — ствердив Король. — І що найкумедніше — незмінно за мою. Гайда, погляньмо!
І вони побігли. На бігу Аліса пригадувала собі слова старовинної пісні:
— І той… хто переможе… здобуде корону? — ледь спромоглася спитати Аліса, бо від бігу їй геть сперло подих.
— Та ти що, голубонько! — відказав Король. — Отаке придумала!
— Бу… будьте… ласкаві, — знову озвалася Аліса за якийсь час, — с-станьте… на хвилинку… щоб від… віддихатись…
— Я вельми ласкавий, — відказав Король, — та не вельми проворний. — Бачиш, хвилинка лине, як стріла, — як тут на неї станеш?
Алісі забракло духу щось відповідати, тож далі вони бігли мовчки, аж нарешті вибігли на майдан, де вирував величезний натовп, посеред якого билися Лев з Однорогом[40]. Їх огортала така хмара куряви, що спочатку Аліса не могла навіть дібрати, хто з них Лев, а хто — Одноріг, але нарешті — за вистромленим рогом — вона розпізнала Однорога.
Усі троє й собі пристали до натовпу, неподалік від Кеп-Ель-Юшника — другого Гінця. Він спостерігав за поєдинком, тримаючи в одній руці горнятко чаю, а в другій — хліб з маслом.
— Він щойно з в'язниці, — шепнув Алісі Саєць. — Цей чай він не допив ще перед в'язницею. — А там, знаєш, який харч? Самі устричні скойки… Ось чому він такий голодний.
Він ніжно обійняв Кеп-Ель-Юшника за плечі і спитав:
— Як ся маєш, хлопчино?
Кеп-Ель-Юшник оглянувся, кивнув і знову взявся за хліб з маслом.
— Чи був ти в тюрмі щасливий? — допитувався Салонний Саєць.
Кеп-Ель-Юшник оглянувся ще раз, і кілька сльозин тоненькою цівочкою збігли йому по щоці, але з вуст не зірвалося й слова.
— Ну, чого ти мовчиш? — крикнув Саєць.
Але Кеп-Ель-Юшник тільки дожував хліб і відсьорбнув чаю.
— Тобі що — заціпило?! — закричав Король. — Як іде поєдинок?
— Нормально, — відказав він здушеним голосом, над силу ковтаючи добрячий шмат хліба. — Обидва гепалися додолу десь по вісімдесят сім разів.
— Тоді, гадаю, свій хліб вони їстимуть не дурно! — зважилася на слово Аліса.
— Хліб уже чекає, — відповів Кеп-Ель-Юшник. — Ось я його також їм.
40
Суперництво між Левом та Однорогом налічує не одну тисячу років. Гадають, що цей стародавній вірш (поч. XVII ст.) з'явився в результаті спілки між Англією та Шотландією, коли було прийнято новий бритійський герб, на якому шотландський єдиноріг і бритійський лев підтримують (аж до сьогодні) королівський геральдичний щит.