— Третій рядок явно задовгий! — ледь не сказала вона на повен голос, зовсім забувши, що її можуть почути.
— Замість отак стояти і бубоніти щось собі під носа, — озвався Шалам-Балам, уперше глянувши на неї, — краще скажи, як тебе звати і що тебе сюди привело.
— Мене звати Аліса, але…
— Але ж і дурнувате ім'я! — нетерпляче урвав Шалам-Балам. — Що воно означає?
— А хіба ім'я мусить щось означати? — засумнівалася Аліса.
— Звичайно! — пхикнув Шалам-Балам. — Моє ім'я віддзеркалює мій вигляд — до речі, дуже пристойний вигляд. А з таким іменем, як твоє, можна й виглядати, як казна-що.
— А чого ви там сидите, як сирота7 — запитала Аліса, не бажаючи встрягати в суперечку.
— А того, що не сиджу тут із татом і мамою! — крикнув Шалам-Балам. — Думала, заженеш на слизьке? Загадуй іншу загадку.
— А чи не вважаєте ви, що безпечніше було б сидіти внизу? — знову спитала Аліса. — Мур же такий вузесенький!..
Вона й на думці не мала загадувати загадки — просто добре серце веліло їй подбати за це дивне створіння.
— Просто жах, які легкі загадки! — вигукнув Шалам-Балам. — Вузесенький мур!.. Подумай сама, навіть якби я зірвався — хоча це неможливо, але — якби…
Тут він закопилив губи і прибрав такого поважно-величавого вигляду, що Аліса ледве стримала сміх.
— Якби я й упав, — вів далі Шалам-Балам, — то Король обіцяв мені… О, прошу дуже: вона зблідла! Не сподівалася такої новини, га?.. Король обіцяв мені… Причому особисто… що він… що він…
— …пришле ^сю королівську кінноту і все лицарство зі свити '7 — не втрималася Аліса.
— Ну, знаєте, це вже неподобство! — крикнув Шалам-Балам, упадаючи в шал. — Ти підслуховувала під дверима… за деревами… у комині… інакше звідки тобі про це знати!
— Ні-ні, повірте! — якомога делікатніше заперечила Аліса. — Просто так було написано в книжці.
— А-а, в книжці! — злагіднів Шалам-Балам. — У книжці про це могли написати. Маю на увазі «Історію Англії», чи як ви там її називаєте. Он як! А тепер придивися до мене як слід. Я — той, хто розмовляв із Королем! Ось я хто! Іншого такого ти навряд чи й побачиш! Можеш потиснути мені руку — я не гордий!
Він розплився усміхом майже від вуха до вуха, нахилився до Аліси (ледь не злетівши з муру) і простяг їй руку.
Аліса потиснула її, пильнуючи за ним не без певної тривоги.
«Якщо він усміхнеться ширше, — подумала вона, — кутики його рота зійдуться на потилиці, і тоді я не ручаюся за його голову!.. Ще репне, як кавун!»
— Так-так! — просторікував тим часом Шалам-Балам. — «уся королівська кіннота і все лицарство зі свити» рушать мені на підмогу. Вони мене умлівіч на мур висадять, можеш бути певна! Проте наша бесіда забігла трохи наперед — вернімося до останньої загадки.
— Боюсь, я її забула, — чемно мовила Аліса.
— Тоді починаймо все спочатку, — сказав Шалам-Балам. — Чур, моя черга обирати тему! — («Це що — ніби така гра?» — подумала Аліса). — Ось моє питання: скільки, ти кажеш, тобі років?
Аліса швидко прикинула в голові й відповіла:
— Сім років і шість місяців.
— Неправильно! — тріумфально вигукнув Шалам-Балам. — Нічого такого ти мені не казала.
— Я думала, вас цікавить скільки мені років! — почала пояснювати Аліса.
— Якби цікавило, я про це й питав би, — сказав Шалам-Балам.
Аліса промовчала, бо не хотіла нової суперечки.
— Сім років і шість місяців! — глибокодумно повторив Шалам-Балам. — Кострубатий якийсь вік! Якби ти порадилася зі мною, я сказав би: «Зупинись на семи!», але тепер уже пізно.
— Я ніколи не питаю порад, як мені рости, — обурилася Аліса.
— Що, гонор не дозволяє?
Це обурило Алісу ще дужче.
— Ні, — сказала вона, — просто ні одна душа в світі не може керувати моїм віком.
— Одна, може, й ні, а дві, може, й можуть, — відказав Шалам-Балам. — При належній допомозі ти могла б спинитися на семи.
— О! Який прегарний на вас пасок! — зненацька зауважила Аліса. (Про вік вони вже набалакались, і якщо й справді мали пильнувати черги у виборі теми, то тепер була її черга.)
— Точніше, — хапливо поправилася вона, — яка прегарна краватка!.. Е-е, тобто, пасок!.. Ой, перепрошую… — додала вона збентежено.
Шалам-Балам мав вигляд смертельно ображеного, й Аліса вже пошкодувала, що обрала цю тему.
«Якби ж то знаття, — думала вона собі, — де в нього шия, а де стан!»
Судячи з усього, Шалам-Балам з образи весь аж кипів, але мовчав. А коли озвався, мова його нагадувала грубий рик.
— Над-зви-чай-но прикро, коли деякі особи не відрізняють краватки від паска!