— Я знаю: я — жахлива невігласка! — відказала Аліса так сумирно, аж Шалам-Балам умить злагіднів.
— Це — краватка, дитино! І то прегарна краватка, як ти правильно кажеш. Дарунок від Білого Короля й Королеви. Отак-то!
— Справді? — запитала Аліса, щаслива, що нарешті вибрала вдалу тему.
— Вони ущедрили мене нею, — глибокодумно провадив Шалам-Балам, закладаючи ногу на ногу й обіймаючи коліно руками, — тобто зробили мені дарунок на… на день ненародження.
— Даруйте, на що? — спантеличено перепитала Аліса.
— Нічого, нічого, я не образився, — відказав Шалам-Балам.
— Я не зовсім збагнула, що таке дарунок на день ненародження?
— Подарований не на день народження, певна річ.
Аліса на мить замислилась.
— Мені більше до вподоби дарунки на день народження.
— Сама не знаєш, що кажеш! — крикнув Шалам-Балам. — Скільки в році днів?
— Триста шістдесят п'ять, — сказала Аліса.
— А скільки в тебе днів народжень?
— Один.
— А якщо від трьохсот шістдесяти п'яти відняти один — що залишиться?
— Триста шістдесят чотири, звичайно.
Шалам-Балам, здавалося, засумнівався.
— Я волів би порахувати це на папері, — сказав він.
Аліса всміхнулася, добула з кишені записника і написала:
_ 365
1
--
364
Шалам-Балам узяв записника і вп'яв у нього очі.
— Наче все правиль… — почав він.
— Ви ж тримаєте його догори ногами, — перебила Аліса.
— Авжеж, так я його й тримав! — весело погодився Шалам-Балам, дозволяючи Алісі пере-' вернути записника. — Я відразу побачив, що тут щось не те. То ж бо й сказав: «Наче все правильно» — бо ще не встиг переглянути до кінця… Так ось: виходить, що дарунки на день ненародження ти можеш отримувати триста шістдесят чотири дні на рік…
— Саме так, — підтвердила Аліса.
— І лише один день для дарунків на день народження. Ось тобі й слава!
— Не розумію, до чого тут «слава»! — спитала Аліса.
Шалам-Балам зневажливо всміхнувся.
— І не зрозумієш… поки я тобі не розжую. А розуміти це треба так: «Ось тобі коронний, карколомний аргумент!»
— Але ж «слава» не означає «коронний, карколомний аргумент»! — заперечила Аліса.
— Коли я вживаю якесь слово, — майже глузливо проказав Шалам-Балам, — воно означає те, що я хочу — не більше й не менше…
— Питання в тому, — сказала Аліса, — чи змусите ви слова означати все те, що вам заманеться.
— Питання в тому, — сказав Шалам-Балам, — хто над ким має панувати. І все!
Аліса була надто приголомшена, аби щось відказати, тож по хвилинній мовчанці Шалам-Балам озвався знову:
— Декотрі слова вельми норовисті… надто дієслова! Такі гонорові — куди там!.. Прикметниками можна крутити як завгодно, а ось дієсловами… А втім, я укоськую їх усіх! Непроникабебельність!
— Поясніть, будь ласка, — сказала Аліса, — як розуміти це останнє слово?
— Оце мова розважливої дитини, — вельми вдоволено промовив Шалам-Балам. — «Непроникабебельність» означає: «Годі про це! Пора з'ясувати, що ти думаєш робити далі. Ти ж не збираєшся стовбичити тут усе життя!»
— І це все в одному слові? — замислено сказала Аліса. — Щось дуже багато значень, як на одне слово…
— Тим словам, що їх я понаднормове навантажую, я й плачу понаднормове, — сказав Шалам-Балам.
— О! — тільки й спромоглася вигукнути Аліса.
— Побачила б ти, як юрмляться вони довкола мене суботніми вечорами! — поважно похитав головою Шалам-Балам. — Усі хочуть одержати свою зарплатню!
(Аліса не зважилася запитати, чим він їм платить, тож і я не скажу, бо не знаю.)
— Здається, пане, ви мастак тлумачити слова, — мовила Аліса. — Може б, ви мені витлумачили одного вірша — «Курзу-Верзу».
— Ану ж бо, послухаймо його, — запропонував Шалам-Балам. — Я можу витлумачити всі вірші, які тільки звіршовано на світі, і ще купу тих, яких тим часом немає.
Це звучало вельми підбадьорливо, тож Аліса почала першу строфу:
— Для початку досить, — урвав її Шалам-Балам. — Каверзних слів тут достобіса. «Смажень» — це четверта година пополудні… пора, коли щось смажиться на обід.
— А й справді! — щиро здивувалася Аліса. — А «швимкі»?
— Ну, «швимкі» означає «швидкі» та «щемкі». Це, розумієш, як у валізі — у два відділення запаковано два значення одного слова.
— Розумію, — замислено промовила Аліса. — А що таке «яски»?