Іван Кочерга
АЛМАЗНЕ ЖОРНО
ДІЙОВі ОСОБИ:
Стеся
Василь Хмарний
Остап Макосій
Прокіп Скряга
Мусій Шенчик
Лук'ян Ілько
Дубровський, суддя Житомирський
Лабенцький \ підсудки.
Виверський /
Княгиня ВІлькомірська
Граф Ружинський
Графиня Брагінська
Авраам Цвікловіц
Лія
Пан Пшепюрковський
Пан Пауша
Пан Лозка
Пан Прозка
Пан Мишка
Возний
Корчмар
Бабуся з дідком
Секретар Дубровського
Лейзер
Особи в балеті: цехмістер, підскарбій, лавники [1], пан Круп'янка, 6 кравців і 6 кравчих.
Шляхтичі, гайдуки, жовніри, городяни і городянки. Діється в Житомирі 1768–1769 рр., крім іі дії, яка відбувається в корчмі.
ДіЯ ПЕРША
Зала в палаці пана Дубровського, судді гродського Житомирського. Товсті мури, дужна стеля, глибокі лучкові вікна, важкі меблі, пишна, але хмура розкіш.
Ліворуч — стіл, покритий оксамитним килимом, що спускається до самої землі. На столі канделябр, розп'яття, пісочний годинник, великі книги, папери. Біля стола — важке готичне крісло. Позад нього готичний монументальний камін. Праворуч — вхідні двері, просто — великі важкі дзері, обабіч яких стоять два вартових гайдуки з топірцями.
І
Підсудок Лабенцький, стоячи край стола, розбирає папери та перегортає велику книгу у важкій оправі.
Увіходить жовнір і подає Лабенцькому листа з великою печаткою.
Жовнір. Лист до вельможного пана судді від його мосці регіментаря Стемпковського. (Виходить).
Лабенцький розпечатує листа і кладе його на стіл.
Гайдук (увіходить). Там знов прийшла та дівчина, що питалася пана судді. Плаче і дуже просить.
Лабенцький. Нехай чекає. Зараз не можна. Пана судді ще немає?
Гайдук. Немає.
Лабенцький. іди. (Гайдук виходить). Не бачили тут твоїх сліз — теж… вештаються…
Увіходить суддя Дубровський, невелика на зріст, суха людина з живим блискучим поглядом, гордою поставою, тонкими рисами нервового обличчя. Чорне волосся трохи посивіло на висках, а чорні, довгі вилискуваті вуси опускаються вниз із боків червоних уст, відтіняючи матову блідість рівно виголеного обличчя. Суддя вдягнений у чорний старопольський жупан, а поверх нього оксамитний недовгий кожушок. Шаблі при ньому немає. Підійшовши до стола, він киває Лабенцькому, що поштиво вклоняється йому, і сідає в своє крісло.
Дубровський. Готові ордери до возного?
Лабенцький. Так, ясновельможний пане суддя. Готові. (Подає).
Дубровський (підписує). Зараз же надіслати. Далі що? Листів не було?
Лабенцький (подає). Лист від регіментаря Стемпковського про виконання екзекуції до карання на горло по декрету вельможного пана. (Читає). «По всказанню декрету Суду Житомирського екзекуція карання на горло виконана і суть постинані нижчеменовані гайдамаки і свавольні люди: Василь Прокопенко, Гнат Білий, Степан Піотровський, іван Ботвиненко, Федір Козан, Василь Шевчук, Семен Лобода, Яків Руденко, Різниченко іван і Різниченко Тиміш… Роst haec[2] — серпня двадцять шостого теж постинані суть — Андрій Середа, Прокіп Чередниченко, Швець іван і Швець Явтух, Куцопалий Тарас, Гладиженко Степан, Римаренко…»
Дубровський (перепиняє). Як Римаренко! Я не декретував Римаренка на смерть — це той Римаренко, здається, швець, що проводив гайдамаків до якогось хутора — Римаренко Петро…
Лабенцький. Так, ясновельможний пане.
Дубровський. Петро Римаренко з Гайсина. Його декретовано лише на 100 канчуків під шибеницею. Зараз же подивіться в книзі. Пан Стемпковський дозволяє собі ламати мої декрети — чи я вже не суддя в Житомирі? Годі вже з цим листом, що далі?
Лабенцький (подає). Резолюція про Якима Сикуненка з Баранього Поля, що впустив до себе двох гайдамаків і не заважив непристойно забити й замордувати в своїй хаті шляхетного пана Плавського.
Дубровський. До карання на горло?
Лабенцький. Так, ясновельможний пане, — яко гвалтівника і бунтівника іn causa іnіurіae publіcae[3] зловленого, на стинання шиї декретує.
Дубровський (підписує). Далі.
Лабенцький (подає). іtem[4] Грицько Лобода з Новоселиці, що проводив закордонну ватагу до козацької долини і забрав собі чужі казани… іtem Воробченко іван із Кам'янки, що ходив за ватагою Залізняка, за кіньми, — потім забрав і зарізав чиїхсь волів.
Дубровський (вагаючись). Щось я не пам'ятаю. Хіба цих теж на горло? Вони ж, здається, нікого не забили.
Лабенцький. Так, ясновельможний пане, але по силі параграфів першого і другого артикулу сьомого розділу 14 Статуту, яко злодії, що зловлені на шкоді і generalіter[5], за гайдамацькі ексцеси і лотровські звичаї, — винні суть смерті.
Дубровський. Так, так, ну, що ж, наварили пива, то треба його пити. (Підписує). Далі.
Лабенцький. Супліка до вельможного пана якоїсь Стефанії Бражнюк.
Дубровський. Чого вона просить? Певно, кого-небудь помилувати?
Лабенцький. Так, ясновельможний пане. Вона просить помилувати її нареченого, Василя Хмарного, що нібито ні в чому не винний… просить допитати свідків — Романченка Павла, Ложку Воніфатія, Мелешку Михайла і Джурджу Якима, шевця.
Дубровський. Хмарний — Василь Хмарний… А, пам'ятаю — це той вродливий козак, що його допитували позавчора. Могутня людина — не дивно, що за нього дівчата просять.
Лабенцький. Так, вельможний пане. Цей Хмарний є найшкідливіший злочинець, можна сказати, всієї лотровської справи принципал[6].
Дубровський (задумливо). Так, так, я пам'ятаю. Здається, він зухвало відповів на суді. А де його справа?
Лабенцький (подає). Резолюцію вже написано — винен єсть смерті…
Дубровський (перегортає справу). А, він і хлопів теж бунтував?
Лабенцький. Так — в Лисянці, Саражинцях, Вербівцях — скрізь до бунту, до повстання і ребелії[7] підмовляв, скільки куп до Залізняка відіслав. О, то шпак, шпаками годований.
Дубровський. Так… (Гризе перо). А де ж ця наречена, що просить за нього? Вона тут? Пан її не бачив? Ходіть спитайте, і якщо вона тут, — покличте її сюди.
Гайдук (увіходить). До ясновельможного пана княгиня ВІлькомірська, граф Ружинський і графиня Брагінська.
Дубровський (підводиться). Княгиня ВІлькомірська — ординатка[8] Вроцлавська? Ну, то проси їх сюди. Подай мені пояс з кинджалом. (Гайдук подає. Дубровський застібає пояс. До гайдука). Проси.
Гайдук виходить.
ІІ
Увіходять: княгиня ВІлькомірська, граф Ружинський і графиня Брагінська. Княгиня зараз же сідає у високе готична крісло праворуч. Поруч неї, по цей бік — графиня Брагінська. Граф стає поки за її кріслом.
Дубровський (цілує руку княгині). Вітаю найяснішу княгиную. Чим можу служити ясновельможній пані?
ВІлькомірська. Всім! Єдина надія на пана. Пан суддя знає, що гайдамаки зруйнували мій Липовецький замок — вдерлися і пограбували геть усе: золото, срібло, червоні гроші, клейноди, перли і самоцвітне каміння — все пограбували, зруйнували, спалили. Десять мільйонів злотих коштує мені ця шкода, але гірш за все — це втрата славетного алмаза, що важив 123 карати і був першим каменем на Україні і в цілій Польщі.