Лія (притулившись до руки Цвікловіца). О мій тату! Яке велике щастя бачити своїми очима цей прекрасний світ… Що за розкіш ці зелені поля, і темний гай, що синіє далеко-далеко… і цей плац, весь залитий сонцем… і ошатна юрба, що сновигає навкруги… і ці самоцвіти, яких я ніколи не бачила… і найкраще твоє чудове обличчя, срібна борода і прекрасні очі, що в них стільки мудрості і ласки. і це все щастя дав мені ти, великий, мудрий, коханий! (Вона палко цілує його руку). Чи є ж більше чудо на світі, як розкрити сліпі очі людині!
Цвікловіц (усміхається). О, якби я справді міг розкривати сліпі очі людям, — це б було дійсно чудом. Немає чуда, що я вилікував твої очі, які не бачили тільки тому, що був замутився твій розум. А скільки людей залишається сліпими, хоч і бачать їхні очі, і горе тому, хто розкриває їхню сліпоту. Хіба ж можу я сказати цим жовнірам, що не гайдамаки їхні вороги, а пани, які навмисно тримають їх самих у темряві, кріпацтві та злиднях. Але сліпі й самі пани, що змагаються в конфедераціях з королем та проміж себе і не бачать, що хижі сусіди давно вже полічили дні їхньої вільної і безладної республіки, тільки чекаючи часу, щоб поділити її між собою… і гайдамаки сліпі, бо повірили в ласку цариці, що продасть весь народ український, щоб тільки держався її трон і не луснули стародавні ланцюги, якими посковувані хлопи по всій землі — од Москви і до Мадріда… Бо добре знає цариця, що кожний удар по цих ланцюгах буде чути скрізь, де тільки працює на панів безправний пригноблений народ… Але більш за всіх сліпі євреї, що цілують панську руку, яка ще вчора їх била… Ось поглянь, це ж наші євреї… Вони несуть алмазну шаблю, щоб якшанобливіше піднести її великому гетьманові Браніцькому (з глибоким сарказмом) за те, що він врятував народ єврейський від нового Амана[23] і персів…
З правого боку виходить депутація євреїв, що несе на червоних оксамитних подушках золоту, всипану алмазами шаблю і сувій тори. Попереду два равві, за ними кілька заможних, пишно вдягнутих євреїв. Вони сваряться і сперечаються проміж себе, кому йти першому, кому держати промову тощо.
Цвікловіц. О, я б хотів послухати, як вони будуть рівняти ясновельможного гетьмана з Мордохаєм, Самсоном і Давидом… ідіть, сліпі безумці, шануйте тих, хто зіпсував вашу совість, хто має право кинути завтра в свинячий хлів вас і ваших дітей за невиплату оренди, різати пейси або цькувати собаками за першою своєю примхою…
Депутація проходить за браму.
З правого боку виходить молодий єврей, убогий, по-жебрацькому вдягнений у лахмання, кульгавий, із милицею під рукою.
Лія (пригорнувшись до Цвікловіца). О мій тату… я знов спом'янула те, що твоя ласка примусила мене забути…
Цвікловіц (дивиться на неї допитливим оком). О, ні, не примушував я тебе зрікатись старих спогадів, старого горя, моя доню… Слухай, Ліє, чи хотіла б ти побачити кого-небудь з твоїх рідних… з тих, кого так кохало твоє серце?
Лія (стенувшись). Нащо… нащо ти жартуєш так жорстоко! Вони ж загинули… загинули всі… і тато, і мама… і Лейзер…
Цвікловіц. Я не жартую, Ліє… Хотіла б ти побачити свого нареченого?
Лія (схвильовано). Лейзера? Ні… ні! Нащо ти мучиш мене!
Цвікловіц (підзиває рукою убогого єврея). Підійди сюди, юначе. (Убогий наближається). Чи пізнаєш ти цю дівчину?
Убогий. Ні, шановний пане, я не знаю цієї вельможної пані.
Лія (що придивляється із страхом і надією до убогого, притуливши, руку до серця, скрикує). Лейзер! Лейзер! Мій коханий!
Убогий (випускає свою милицю й падає на одне коліно, притуливши руки до висків, дивиться на Лію, як на привид). Ні… ні! Цього не може… цього не може бути…
Лія (кидається до нього, обіймає його голову руками й хоче підняти, сміється і плаче разом). Лейзер, Лейзер, мій любий, коханий, рідний! Бідний, убогий, нещасний. Як ти намучився, який ти блідий, худий! Ходім же, ходім скоріше до твоєї Лії, я змию тобі голівоньку, я вимию твої бідні поранені ніжки, я поцілую тебе так ніжно, моя любов, моя радість безмірна!
Цвікловіц (піднімає разом із Лією убогого й веде його праворуч). Тепер я бачу, що недаремно розкрив тобі очі, моя Ліє. Бо і в щасті не зреклася ти любові, бо не зрадили твої очі того, кого кохала твоя душа.
Виходять усі троє. Раптом чути музику, що наближається.
ІІІ
Дехто з городян. Цехи! Цеховики йдуть! З музиками, з корогвами!
З лівого боку виходить провід цехів з корогвами і музикою. На кожній корогві — герб із символом ремесла — черевиком, човником (ткацьким), жорном, ножицями, бджолою і т. ін. Спереду кожного цеху — цехмістри з довгими ціпками із срібними головками. Всі цехи проходять під музику за браму на плац. Останнім іде кравецький цех, який зупиняється. В цьому цеху, крім цехмістра і лавника — статечних гладких міщан — шість кравців, худорлявих, довгоногих, в однаковому рудуватому вбранні з ножицями на поясі замість кинджалів, і шість кравчих, гарненьких і дженджуристих, в оздобленому міщанському вбранні, в ліфах і коротеньких спідничках (балет). Цех доповнюють ще дві особи: підскарбій — надзвичайно худорлява постать із довгим носом і великим шкіряним капшуком на поясі, і «новак» — новий член цеху — молодий, гладкий і незграбний хлопець з довгим жовтим волоссям. Цехмістер і лавники сідають за столик коло шинку, решта стоять мальовничим півколом; «новак» і підскарбій-посередині спереду.
Цехмістер (сідаючи за столик). А що, панове лавники, чи не пора б нам запити вхідчини новака, пана Круп'янки, на честь, гм, шановних цехових персон (погладжує себе по череву) і во славу славетного нашого цеху?
Лавники. Такі Так! Давно пора!
Цехмістер. Пане підскарбій, що належить з пана Круп'янки в братерську карбону[24] за вхідчини в славетний кравецький цех доброго міста Житомира?
Підскарбій (з поклоном). Три кварти горілки, п'ять кварт вина, кошик пирогів, чотири ковбаси, один марципан і два фунти свентоянського бобу, кхе, кхе, кхе, кхе, пане цехмістре. (Кашляє).
Цехмістер (поважно). Чуєш, пане Круп'янко?
Новак. Залюбки, вельможний пане. (Дає підскарбію гроші).
Цехмістер. О, здається, ти добрий новак, будеш добрим братом. Пане підскарбію, влаштуйте частування. Пам'ятай же, брате Круп'янко (підіймає пальця), мудрі регули славетного кравецького цеху: поважай старших, навощуй нитку перш ніж шити, не гуляй з непутящими жінками, не крой камізельку попереду штанів, не позичай грошей і не сунь голови, куди не влізе. Коли будеш це все робити, то будеш сам добрим кравцем, навіть цехмістром.
Подають вино і страву, всі п'ють. Кравчихи гризуть «свентоянські» стручки.
Цехмістер. За нового брата нашого славетного цеху, пана Круп'янку, щоб був він добрим кравцем і товаришем!
Лавники. Аксіос, аксіос, аксіос!..[25]
Цехмістер. А що ж, панове кравчикове, давно вже ми танцювали обертаса, щось і в мене ноги сверблять!
Кравчихи (плещучи в долоні). Обертаса! Обертаса!
Балет.
6 кравчих, 6 кравців, пан підскарбій і пан Круп'янка танцюють польку і обертаса, пориваючи при кінці танка товстенного пана цехмістра.
Хор (співає).
23
Аман — наближений перського царя Артаксеркса, що домігся в царя указу про винищення іудеїв (біблшн.)
24
Карбона — посудина для збирання пожертвувань у костьолі. Тут — цехова складчина, скарбниця.