Або «Бернадина»… «Прилучилася новина, з'їли вовки Бернадина», або ні. Краще «Мазура».
Шенчик. Слухаємо, ясновельможний пане.
Грають «Мазура». Пан Пшепюрковський співає, інші підспівують.
Пшепюрковський.
Пшепюрковський. Ф… фу. (Вихиляє кубок). Що то значить наша старопольска. Ну, так. Тепер я бачу, що ви справді музики. Можете йти, коли хочете.
Шенчик (підводиться). Дякуємо, ясновельможний пане.
Пшепюрковський. Стривайте! Все ж таки щось тут непевне. Але чого ж це ви опинилися тут, біля самого кордону? (Пан Прозка підходить і щось шепче Пшепюрковському). Ану, пане Вержбенто, подивіться, чи немає в них чого непевного в торбах.
Скряга. А щоб тебе чорт лизнув, лядський сину! Півтора лиха.
Жовніри і шереговий підходять і починають обшукувати музик.
Шенчик. Та що це ви, вельможний пане, хіба ж ми злодії!
Шереговий (виймає з торби в Скряги досить велике кругле люстро в срібній рамці). Знайшов, пане коменданте! Люстро, та ще в срібній рамі. (Подає люстро Пшепюрковському).
Пшепюрковський. А, так ось які ви музики! Люстро в срібній рамі, та ще з графским гербом! Добре. і справді, як такому красунчикові та без люстра? Може, тобі ще й пудри треба?
Скряга. Глузуй, лядський сину, прийде и на тебе час.
Пшепюрковський. Ще що? (Дивиться в люстро). А й справді подряпала, проклята гайдамачка… А бодай
Шереговий. В цього більш немає. (Обшукує Шенчика). Камізелька, пане коменданте. (Підіймає вгору блакитну єдвабну камізельку).
Пшепюрковський. Добре. Ще один галанець. Якраз Савці свитка, тільки рукавів нема.
Шенчик. Така вже в мене вдача, пане полковнику. Я не органіст — не перебираю.
Пшепюрковський. Добре, добре. Далі.
Шереговий (обшукує ілька). Щось у руці затиснув — не дає.
Ілько кидає на стіл наперсток і одвертається.
Шереговий (подає Пшепюрковському). Золотий наперсток, пане коменданте.
Пшепюрковський. Га! Наперсток! То з кого це ти його зняв, приятелю? Чи, може, ти не музика, а кравець?
Скряга (хмуро). Шив вас Швачка і без наперстка, вельможний пане.
Пшепюрковський. Ага, не втерпів, приятелю. Обізвався. Так ось які ви, виходить, музики! Добре. Бачите, пане чеснику, яке в мене око на гайдамаків. Ну, що ж, пограли, погуляли — тепер потанцюйте в Кодні. Пане Вержбенто! В заліза їх! Так-то, пане, здається, Скряго, хоч і добре ти граєш на бубні, але прийдеться й тобі заспівати.
Скряга (кидає об землю своїм бубном і хапає бандуру — тепер він випростався на весь свій великий зріст, і жовніри мимоволі одступають назад перед його повною дикої величності постаттю і натхненним поглядом). Геть з цим бубном, пане коменданте! Співали ми вам не з власної волі, так послухайте ж по нашій охоті… (і перш, ніж устигли йому перебити, він ударяє зразу в струни і співає на стародавній широкий голос з могучою експресією і силою).
Пшепюрковський (схоплюється). Зараз же хапайте мерзоту! В залізо його, поганця! А! Ти заспіваєш у мене іншої, собако!
Жовніри хапають Скрягу; він, ухопивши за шийку бандуру, починає бити нею жовнірів, деякі падають. Пан Пшепюрковський, що підходить ближче, теж дістає по голові й падає.
Пшепюрковський (підводиться і, вхопившись за голову, закриває хусткою рану). Бий! Колоти їх на мою голову! Так ось які це музики! Добра музика, до ста дяблів! Бачите, пане чеснику, яке наше життя з цими лотрами.
Нарешті після колотнечі і великих зусиль зв'язують Скрязі руки за спиною, потім в'яжуть Шенчика й ілька.
Пшепюрковський. Бачите, пане чеснику, що за звір? Що й казати — ведмідь здоровий. От тобі і музики. Шикуйся! Гайдамак наперед! (Придержує голову хусткою). А, прокляті лотри… Рушай!
Пшепюрковський. Пауша, зв'язані музики і всі жовніри виходять, забравши також і конфісковані речі. На кону тільки корчмар, обидва пани і сліпа дівчина.
Корчмар (здіймає догори руки). Ну й день сьогодні! Хороша торгівля, щоб я так жив!
По всій корчмі сліди бійки, перекинуті лавки, повалені столи тощо. Сліпа дівчина сидить у своєму кутку, притуливши руки до висків.
VІІ
Лія. Боже мій… Як страшно і шумно на цім світі… Чого вони всі так кричали?.. і яка страшна їхня музика…
Пани Лозка і Прозка, переморгнувшись між собою, зараз же рішуче підступають до корчмаря.
Прозка (виймаючи пістоль). Ну, пане Янкелю, давай мерщій алмаз. Живо.
Корчмар (зляканий). Який алмаз? (Зухвало). Та що це за жарти! Забирайтесь геть!
Лозка (теж виймаючи пістоль). Що таке? Що тобі — життя набридло? Зараз же давай алмаз!
Прозка (шипить од злості). Мерщій, пся крев, нам нема часу.
Корчмар. Пробі… Кала…
Обидва шляхтичі враз притуляють пістолі до його голови.
Прозка. Писни тільки, пся крев… Зараз же давай алмаз. Ах ти, собако! Ми за цим алмазом два тижні полюємо. Ну!
Корчмар (виймає камінь й оддає шляхтичам). Ой, вей із мір! Гвалтівники! Гайдамаки! Лотри!
Лозка. Що таке? (Загрожує йому пістолем).
Корчмар. Пробі! (Вибігає геть із репетом).
Лозка (вихопивши камінь у Прозки). О… Яка ж розкіш! Ха-ха-ха. Нарешті — таки він мій. Ну, й дурні ж ці гайдамаки! Ха-ха-ха. Сказано, хлопи. Свині, пся крев.
Прозка (в свою чергу вихоплює камінь у Лоз-ки). Але не так швидко, мій пане! Здається, і я тут не зайвий.
Лозка (розлючений). Прошу не хапати з рук, мій пане! (Знов вихоплює камінь, він падає і кудись котиться). А, до ста дяблів, — покотився. (Нагинаються обидва і починають шукати по всій підлозі камінь). Ще, не дай бог, куди закотився. А все ти, пся крев.
Лазять, шукаючи та лаючись, по хаті. Нарешті обидва підводяться і неймовірно дивляться один на одного.
Прозка. Що за чортовиння! То де ж він?
Лозка. Еге, голубчику, ти, мабуть, знайшов, та думаєш, що так і буде. (Хапає його за комір, починається бійка). Ах ти, котолупе поганий!
Прозка (вихоплює шаблю). Калавур! Пробі!
Лозка (теж вихоплює шаблю). Вкрав, та ще й пробі! А цього не хочеш!
Б'ються. Прозка падає. Лозка зупиняється з жахом, опустивши шаблю.
Лозка. А, до ста дяблів. Невже ж у шию… (Нахиляється до нього). Так і єсть… не дише. (Хапливо обшукує тіло). От лихо, Єзус, Марія! То невже ж і в нього немає?.. Здається, йдуть… (Схоплюється й озирається з жахом). Боже мій, що ж робити? (Хапається за голову). Де ж камінь? (Озирається). Сліпа! Вона не бачила… тікати, тікати мерщій! (Вибігає геть, ще раз озирнувшись на труп).