Космос чекає Нового Ступеню Буття.
Дух розплавить перепону плоті — тисячолітні бар'єри Звіролюдини!
Принесіть у світ самозречення й любов, дитячу віру в грядуще Преображення Світу — і полум'яна кров Духа Святого ввіллється У вмираюче тіло Людства, і дзвоном загримлять над Планетою Удари вогняного СЕРЦЯ СВІТУ!
Так суджено!
Так буде!
Я не прощаюся з Тобою, Друже мій! Ми віднині навіки разом У Просторі Світла. Тож мужньо рушимо до Заповітного Дня. Хай усі небесні й земні тирани і деспоти об'єднуються, щоб утримати наші серця в темниці ілюзій. Їм це не вдасться.
Багато було повстань і воєн. Та це були лише злочинні кровопролиття в ім'я фати-моргани. Людство переконалося, що «прогрес» — теж фікція.
Тепер — останнє повстання: проти самого себе, проти Звіролюдини!
Необхідно збагнути своє становище у Всесвіті, своє покликання чи відсутність його. Подальше існування «просто так» — безглузде. Цінність прагматичного життя нікчемна. Безкінечні смерті в підлих війнах, під колесами технічного прогресу, від руки вбивці, від старості, від бідності і голоду, від випадку! В ім'я чого? Для чого?
Необхідно розкрити світову свідомість. Необхідний відкритий світовий нерв — совість народів. Необхідно, аби щоденно йшов пошук справжнього становища Людини в надрах Буття, а не експерименти одинаків.
Найголовніше — сенс буття — має бути турботою всіх, а не ентузіастів. Хай втомлені й безтямні проживають дні, але духовні прагнутимуть Невідомого! Безглуздо сперечатися про «свободу» чи «несвободу» тих чи інших режимів. Всі невільні! Всі у світовій темниці. Одні влаштувалися зручніше, інші знемагають під тягарем своїх же товаришів. Але одні й інші безтямно народжуються, вмирають, не розуміючи, куди й навіщо вони йдуть.
Отже, прокидайтеся, Братове! Від численних снів. Від міражів. Стукайте в стіни душі. В стіни Космосу. В стіни совісті. В стіни абсурдного життя. В стіни безжалісного Часу.
І кайдани впадуть.
Обов'язково!
Дух Людини — це Дух Бога!
Ми самі принизили себе. Ми віддали свої сили Володарю Мороку, узурпатору нашого Розуму й Серця. Прокидаймося від мільйонолітньої сплячки, щоб спопелити вогнем духовного обурення свого тирана. Ми побачимо над собою люблячі очі Великої Матері. Простір Світу чекає Судженого Сина для Великої Радісної Гри.
Братове! Час Зоряного Повстання настав!
Серце Світу закликає!
1974–1996
СЛОВНИК РА
(ВОСКРЕСІННЯ СЛОВА)
«Словник РА» (інша назва — «Воскресіння Слова»[2]) — не науково-фантастичний трактат про витоки мови. За допомогою «символічної етимології» Олесь Бердник шукає в сучасній українській мові слова, що якнайкраще зберегли залишки праслов'янського сонячного культу (автор називає його «Ра»). Тож цей твір можна назвати культурно-світоглядною мовознавчою розвідкою, яка не претендує на науковий статус.
В Україні «Словник РА» публікується вперше.
Слово — Дитя Великого Мовчання — заблукало на манівцях людської псевдоісторії. Сини Хаосу нав'ючили на Слово вантаж безглуздя, жорстокості та суєтності, перетворили Боже Дитя на віслюка для своїх забаганок, знущань, підлих замірів та мізерної втіхи. Туман нерозуміння оповив свідомість людей, бо правдива суть Слова затьмарена брехнею і відносністю. А затьмарене Слово жити не може у світі облуди й ганьби: воно задихається і вмирає на хресті щоденного рабства, у темниці безпросвітності.
Зруйнувати домовину Слова, повернути Боже Дитя Людині, воскресити в слові безцінну вартість Материнської Першосуті — мета і обов'язок творчого мислення.
Ходімо ж тисячолітніми стежками рідного народу, спробуємо розшукати на них загублені скарби материнської полум'яної Мови.
Слово — диво Всесвіту.
Його появу жадають пояснити хитромудрими науковими теоріями, начіплюють на Слово безліч одежин різних епох і народів, аж доки воно забуває про своє первородство і стає кріпаком того чи іншого мовного насильника.
2
Свята Україна: Есеї та листи // Упор. Б. Арей. — Балтимор-Торонто: Українське вид-во СМОЛОСКИП ім. В. Симоненка, 1980.