Що ж з усього цього випливало?
З наукової точки зору — майже нічого. Прямих доказів існування Лібереї не було, тільки побічні (оригінал Дерптського списку, приміром, безповоротно зник). Серйозні дослідники припускали, що бібліотека спочатку дійсно існувала, а потім її було роздаровано частинами. Або згоріла під час пожежі. Або згнила в сирому підземеллі.
І тільки тепер, наприкінці тисячоліття, з'явився правдивий доказ, і належав він одній-єдиній людині — Ніколасу О. Фандоріну, невідомому магістру історії. Він твердо знав і міг довести, що через сто років після Івана Грозного, наприкінці сімнадцятого століття, Ліберея ще існувала й була схована десь у таємному підвалі будинку, що стояв у якійсь Чорній лободі, за якимись Кам'яними воротами.
Уже це було історичною сенсацією першої величини. Та й не лише історичною — обнародування відкриття без сумніву викликало б чергову хвилю ажіотажу. Якщо спробувати уявити, якою сумою оцінювалося б нині Іванове зібрання книг, то, певно, довелося б вести рахунок на мільярди. Негайно б виникли нові комісії, знову почалися б пошуки, розкопки. А замість цього (публічні доповіді, прес-конференції, телебачення, докторський ступінь, членство в Королівськім товаристві!) доводилося відсиджуватися на нелегальному становищі й гадати, хто до тебе добереться раніше — міліція чи бандити.
На шостий день (так-так, уже. на шостий, тому що працював Ніколас успішно) всю скільки-небудь причетну до теми літературу, включаючи опис міського побуту москвитян і мемуари мешканців Іноземної слободи, було вивчено й частково законспектовано. Настав період осмислення та аналізу.
Перший висновок не змусив себе чекати. Він, можна сказати, лежав на поверхні.
Звідки це Ніколас О. Фандорін узяв, що він один усвідомлює наукову цінність листа Корнеліуса? Ті, хто хоче знайти Ліберею, зрозуміли значення слова «Замолей» аж ніяк не гірше, ніж він. А коли врахувати, що Ніколас, професійний історик (та до того ж іще, котрий, завдяки капітанові фон Дорну, прочитав чимало книг з історії допетровської Русі), ні про якого Замолея раніше не чував, то виходило зовсім цікаво: бандитів явно консультував висококваліфікований фахівець.
Хто ж іще читає архівні журнали та «Королівський історичний журнал»? Тільки серйозний історик. Він зіставив дві публікації про половинки незрозумілого документа й послав до Лондона таємничу бандероль.
І думки Фандоріна природно повернули в бік архівного Моцарта, чудового ерудита Максима Едуардовича Болотникова. Хто обробляв знахідку з Кромешників? Болотников. Чи міг він не зацікавитися згадуванням про «Замолея» та «Іванову Ліберею» з правої половини листа? Не міг. Тоді чому Максим Едуардович так мало уваги — протиприродно, демонстративно мало — приділив британському дослідникові та другій половині документа? Оце так світило архівістики! Теніс йому, бачте, важливіший! Чи не тим пояснювалася показна байдужість, що Болотников твердо знав: незабаром лист буде у нього в руках? І ще. Якщо Шурик мав спільника з числа досвідчених співробітників, стає зрозумілим, як кілер потрапив на територію архівного містечка і як вибрався звідти непоміченим.
Наступного ранку полковник Сергєєв отримав термінове завдання: зібрати всі можливі відомості про головного спеціаліста відділу обробки Центрального архіву стародавніх документів — спосіб життя, контакти, подробиці біографії.
Добу по тому розторопний Володимир Іванович з'явився з вичерпною доповіддю.
— Не знаю, пане Фандорін, чому вирішили ви зацікавитися цим архівістом, але суб'єкт, безумовно, непростий, з фокусом, — одразу ж перейшов до справи Сергєєв. У руках він тримав електронного записника, та в нього майже не заглядав — пам'ять у полковника була чудова. — У чім фокус, поки що незрозуміло, але — see for yourself[18]. Зарплата в Болотникова на ваші гроші — чотирнадцять фунтів на місяць. До того ж виплачують її нерегулярно, заборгували за два місяці. При цьому живе Болотников у квартирі, купленій зовсім недавно за вісімдесят три тисячі — знову ж на ваші стерлінги. Одягається в дорогих бутиках, віддає перевагу костюмам «Хуго Босе» і сорочкам «Ів Сен-Лоран». Їздить на новій нещодавно купленій спортивній «мазді». Нежонатий, підтримує стосунки з однією заміжньою жінкою та двома дівицями. Їх імена…
— Не треба, — поморщився Ніколас. — Це не має значення. Чи є в Болотникова знайомства серед кримінальних кіл? Із Сєдим він пов'язаний?