Нагорі, у світлиці вдарив годинник — крізь відчинений люк долинув один удар, другий, третій.
Третя година ночі! Скоро вести роту до Кремля!
Фон Дорн заметався по склепу, то витягаючи з сундука книги, то ховаючи їх назад. Переховувати скарб було ніколи. Та й навіщо? Чим поганий цей хитромудрий тайник? Ще невідомо, чи вдасться Матфеєву здійснити свій замисел. При живому насліднику кричати царем молодшого брата — це пахне державною зрадою. Звичайно, Артамон Сергійович розумний і далекоглядний, але все ж розумнішим буде до часу лишити Ліберею тут.
Капітан зачинив віко алтин-толобаса, зверху трохи присипав землею, притоптав. Забув про Замолея!
Мерзенна книга, як і раніше, лежала на столі, спокусливо розкрита. Корнеліус гидливо закрив її й примружився від блиску вогненних лалів. Бісівське сяйво!
Він упхав фоліант у рогожний мішок і кинув на підлогу, поверх алтин-толобаса. Нехай сатанинське писання стереже дорогоцінні книги.
Вибравшись нагору, ретельно прикрив плитами тайник. Годинник показував пів на четверту запівніч.
Ой, біда! О четвертій у роти підйом — командир мусить бути на місці!
Якщо через жадібність він, лицар фон Дорн, підведе свого благодійника, від подібного безчестя й ганьби лишиться тільки одне — накласти на себе руки.
Настає великий день! Біс із ними, із скарбами! Спочатку честь, а решта потім.
Тільки б устигнути, тільки б не спізнитись.
Корнеліус вибіг за ворота, ведучи коня на поводі. Абияк причинив стулки. Брязкаючи шпорами і притримуючи шпагу, скочив у сідло.
Наостанок капітан озирнувся, і йому здалося, що будинок Адама Вальзера дивиться на нього тринадцятьма недобрими підсліпуватими очима.
Розділ п'ятнадцятий
ДУРНЕВІ СКРІЗЬ ЩАСТЯ
Тепер доктор і магістр обидва стояли рачки, опустивши голови донизу, й роздивлялися залиту білим, неживим світлом чотирикутну виїмку розміром з квадратний фут. Від кільця лишився тільки рудий бублик іржі, але грубо вирубана в камені скоба була цілісінька — та й що з нею могло статися за якихось триста років?
— Підчепимо ломом? — видихнув Фандорін.
— Ні, краще спробуємо руками, — тонким, не схожим на свій голосом відповів Максим Едуардович. — Господи, невже знайшли?
Взялися за скобу вдвох, потягли. Спочатку плита зробила вигляд, що приросла намертво і нізащо не покине свого ложа, та з другого ривка жалібно скрипнула й пішла, пішла вгору. Вона була ще легшою, ніж верхня.
Коли скарбошукачі відклали її вбік, у підлозі відкрилася чорна діра, і звідти в лице Ніколасу війнув запах Часу: зазвичай настільки важко вловимий, він був густим, в'язким і дурманив набагато сильніше, ніж гашиш, яким майбутній магістр тішився у студентські роки, коли був легковажним і підпадав під чужі впливи.
Партнери завмерли над потайним люком, перезирнулися. Вигляд у Болотникова був зовсім безумний — волосся розкуйовдилося, лоб у чорних смугах, зіниці так і бігають з одного боку в другий. «Треба гадати, я маю не ліпший вигляд», — подумав Фандорін. Іще б пак, усього крок лишається до всесвітньої слави, скаженого багатства і, що дорогоцінніше, до розкриття таємниці, можливо, найнеприступнішої з усіх, які відомі історії.
— Ну, хто перший? — запитав Ніколас. — Зараз принесу драбину, й вирішимо. Тільки не світіть без мене вниз, гаразд?
Ступив на дерев'яний настил, що здіймався над люком футів на два, і занишпорив вузьким, сфокусованим променем по підлозі — де тут були інші інструменти й згорнута вірьовочна драбина? Ага, ось. Коло світла вихопило з темряви рукоятку кирки, чорну трубку домкрата і трохи обабіч іще щось дивне — біле й напівкругле. Здається, спортивний черевик. Ні, чорний кед з гумовим обводом та білою шнурівкою. Мабуть, із тієї купи сміття, котру вони з архівістом перекидали лопатами.
Фандорін повернув фокатор, аби коло світла зробилося менш інтенсивним, але зате більш широким.
З темряви із беззвучною стрімкістю нічного кошмару виросла постать: спочатку ноги, потім картата сорочка, біле обличчя, що заблискало окулярами, світлий скісний чубчик на лобі.
Побачивши перед собою вбитого Шурика, магістр відчув навіть не страх, а нищівне, найгіркіше розчарування. Так він і знав! Усе це сон, звичайнісінький сон: потайні дверцята в підлозі, аромат застояного Часу. Зараз задзвенить будильник, треба буде вставати, чистити зуби й робити зарядку.