Фандорін обережно розгріб пилюку (тепер уже не рукою, кросівкою).
Волокна грубої згнилої матерії. Рогожа? Мабуть. Як там було, в листі: «А Замолея под рогожею не имай души спасения ради»?
Що це блиснуло з проріхи нестерпно яскравим сяйвом?
— Є… — зачаровано видихнув магістр. — Є!
— Є! — вдоволено повторив Шурик убік, незрозуміло до кого звертаючись.
Не минуло й секунди, як зверху долинув соковитий звук незрозумілого походження, щось середнє між «шмяк!» і «хрусть!».
Ніколас обернувся й побачив, як на підлогу падають окуляри, а слідом за ними звалився й сам Шурик. Він упав просто на нерухоме тіло архівіста, перекотився на долівку й лишився лежати ниць. На маківці з-під солом'яного волосся рясно сочилася чорна кров — просто на очах Шурик перетворювався з блондина на брюнета.
Ліхтар, одначе, не впав, лишився, де був, — на краю люка. Світло раптом захиталося, почало стискатися, й потім перетворилось на вузький і яскравий промінь, який світив просто у вічі Фандоріну, що нічого не розумів.
— Хто це? — крикнув Ніколас, затуляючись долонею. — Ігоре, Сашко, це ви?
Та відповів не один з охоронців, а особисто начальник департаменту безпеки «Євродебету» Володимир Іванович Сергєєв:
— Це я, містере Фандорін. Ваш ангел-охоронець.
Ніколасові почулася в голосі полковника насмішка. Чого б?
— По-моєму, він убитий, — повідомив Сергєєву магістр. — Ви не розрахували удару. Чим це ви його?
— Та ось цим, — відповів невидимий Володимир Іванович, і поряд з Фандоріним брязнуло об долівку щось металеве. Уламок труби з мокрою плямою на вищербленому кінці.
В усьому цьому було щось дивне.
— А де ваші співробітники? — запитав Ніколас. — Я не розумію, як він міг пройти повз них непоміченим.
— Хлопців я відпустив, нехай посплять, — добродушно відгукнувся Сергєєв. — Вирішив, підміню їх сам. Ну, що ви там таке знайшли, містер-магістер? Показуйте.
Промінь сповз із обличчя Фандоріна, поникав туди-сюди й зупинився на зотлілій рогожі, з-під якої знову заморгали веселі іскорки.
— Ось вона, голубонька, — пробурмотів полковник. — Невелика, та певно цінна, якщо Сєдой через неї на вуха став.
— То ви все знали? — тупо запитав Ніколас. — І Йосиф Гурамович, виходить, теж?
Сергєєв звісився в діру понижче, й тепер його лице підсвічувалося збоку — чорно-біле й жахливе, як маска злочинця з театру Но.
Беззвучно, з придихом розсміявшись, Володимир Іванович сказав:
— Coco нічого не знає, він — козел, а в цьому світі, дорогий сер, козлам не світить. От Сєдой, той орел. Професіонал завжди знає, на чиєму боці йому бути, особливо якщо треба вибирати між орлом і козлом.
— Так ви працюєте на Сєдого?! Але… але навіщо ж ви тоді вбили Шурика?
— Полковник Сергєєв буде на варті стояти, а ввесь навар дістанеться Шурикові? — гмукнув голова безпечного департаменту. — Знайшли шістку. Та якби не я, хрін би Сєдой довідався, що за банкет намічено на цю дивовижну ніч.
«Звідки така поінформованість?» — подумки здригнувся Фандорін. Відповідь була на поверхні, ганебно елементарна: жучки. Квартира на Київській напевно прослуховувалася, підступний полковник був у курсі всіх нарад і обговорень, тільки доповідав про хід пошуків не своєму шефові, а його супротивникові.
«Я пішак, — подумав магістр. — Мене використали, мною вертіли, як заманеться. Алтин мала рацію: я їжачок у тумані».
І все-таки не все тут було ясно.
— Невже ви гадаєте, Сергєєв, що Владик, тобто Сєдой, вибачить вам убивство свого вірного помічника?
Володимир Іванович знову тихенько засміявся — так, ніби щойно пригадав і зібрався розповісти дотепного анекдота.
— А Шурика ухекав не я, а ви. Ви, ви і вбили, прекрасний сер. Цюкнули душогуба залізякою по кумполу. Сєдой знає, який ви спритний, він повірить. А залізяка он вона — між вами й Шуриком валяється. Але тут вчасно підіспів молодчага Сергєєв і прострелив містеру Фандоріну його дурну англійську довбешку. Ви в яке око оливку вважаєте за краще — у праве чи в ліве?
— Влад не повірить! — затулився долонею від променя Ніколас. — Він знає, що я нездатен убити людину ударом ззаду! У вас нічого не вийде! Соловйов не ідіот, він у людях розбирається, і ви за все відповісте!
Сергєєв замислився.
— Гм, а й справді. Владик — хлопець скрупульозний. Чого доброго, й пальчики з залізяки зніме, і експертизу, дивись, замовить. Спасибі за розумну пораду, містере Фандорін. Coco говорив мені, що ви — просто кладезь мудрості.
Зненацька голос полковника змінився — зробився жорстким, владним: