— Мені все відомо, — рвучко пошепки заговорила боярська дочка. — Батенько говорили. Їдеш? Що ж, дай тобі Бог, Корнію, щастя знайти. А я так і знала, що нам з тобою не судилося. Раніше я вельми високо літала, тепер ось униз упаду, об землю розіб'юся. Прощай, mon amour impossible[22]. По-своєму ж так і не скажеш, соромно.
Сашенька обхопила високого мушкетера за шию, швидко поцілувала в губи, і перш ніж розгублений Корнеліус устиг відповісти на обійми, вибігла із зали геть.
До себе фон Дорн повертався в глибокій задумі.
Головним тут було не слухатися серця, бо воно, дурне, задумало Корнеліуса погубити.
Адже цілком ясно, що треба робити. Забрати книги з алтин-толобаса і мчати навздогін за шведським караваном. Продавши коштовне каміння з окладів, лицар фон Дорн зробиться багатим і вільним, житиме не в цій дикій, безглуздій, небезпечній країні, а в милій Швабії. Це по-перше.
Лишатися з Матфеєвим безумно, тому що боярин приречений. Це по-друге. Таку велику людину, звичайно, не стратять і на дибу не підвісять — не за Йвана Грозного живемо, та от скромного начальника варти, схиляючи до обмови на опального канцлера, дуже просто поволочуть до катівні. Корнеліус здригнувся, пригадавши ката Силантія, обценьки у вугільній жаровні та вірьовку під стелею.
Ну і, зрештою, третє. Олександра Артамонівна гарна, безперечно. Але, коли вдуматися тверезо, без любовного захмеління, панночка як панночка, нічого. особливого. Чому він закохався в Сашеньку? Тільки тому, що вона одна на всю Московію схожа на справжню європейську дівицю благородної фамілії та доброго виховання. Але ж не хлопчик уже, повидав на свому віку всяких панночок і дам, не кажучи вже про простих дівок і молодиць. Пора б розуміти. В Амстердамі або тим паче в Парижі таких, як Сашенька, а то й кращих, знайдеться скільки завгодно. Особливо, якщо ти казково багатий, непоганий собою та й зовсім іще не старий.
Ні-ні, вирішено, заспокоївся Корнеліус, вдоволений, що безрозсудне серце вмовкло під тиском розуму. Завтра ж уранці забрати з тайника Ліберею і в путь.
Найпізніше — післязавтра. Уже, в усякому разі, не пізніше, ніж через тиждень. Дожене шведів де-небудь за Торжком.
Капітан зітхнув і замотав головою, відганяючи непрохане видіння: сірі очі Сашеньки, коли вони подивилися йому просто у вічі. Mon amour impossible…
Пригадалася арапська притча. Досидів-таки крокодил у своїм болоті, діждався, щоб зірка упала до нього просто в кігтисті лапи.
Мабуть, можна в Москві навіть на місяць затриматися. Шведський караван не останній, будуть і інші. Більш ніж на місяць, звичайно, небезпечно, а на місяць нічого, можна. Так швидко Милославським боярина не зжерти. Та й непристойно, поки траур по государю.
А з книгами так. Забрати перед самим від'їздом. Хай полежать у тайнику, так спокійніше. Труп Адама Вальзера в підземеллі не знайдуть, та й шукати дуже не будуть. Вирішать, що чаклун-німчин сів на помело та й полетів на свою бусурманщину, чи навпрошки до Сатани-Диявола.
Проникнути до порожнього будинку буде вельми легко.
Відкинути кам'яні плити, спуститися в тайник. На носа можна білизняну прищепку надіти, щоб не нюхати мертвечину. А далі зовсім просто. Ось вона, Ліберея, під вершковим шаром землі. Відсунь погану книгу і копай.
