До міліціонера латиш не пішов — сказав, марна річ, так що довелося Ніколасу вирушати до представника закону самому.
Лейтенант, якого Фандорін виявив у купе у провідниці третього вагона, спочатку й справді ніяких заходів уживати не хотів.
— Зрозумійте, за годину й десять хвилин потяг зупиниться у Пскові, — пояснював йому Ніколас. — Там злодії зійдуть, і відшукати вкрадене буде вже неможливо. Треба просто пройти по составу, і я упізнаю цих людей. Я певен, що це вони.
Обтяжлива розмова тривала досить довго, й було видно, що користі від неї не буде. Не мав англієць таких аргументів, через які міліціонер застебнув би ґудзики на мундирі, надів портупею та й вирушив обходити всі тринадцять вагонів замість того, щоб випити по четвертій і закусити.
Виручила довготелесого іноземця провідниця, підтвердивши тим правоту класичної літератури, що приписує російській жінці жалісливе та чуйне серце.
— Та буде тобі, Валь, ну чо' ти, не гноїсь, — сказала нездорово повна й хімічно завита правнучка некрасовських жінок. — Бачиш, біда в чоловіка, сходи. А я тим часом огірочків покришу, редисочку поріжу.
Спортивні молодики виявилися в шостому купе четвертого вагона, сусіднього з Ніколасовим. Їхали вдвох, ляпали по столу заяложеними картами. На столі стояли пивні пляшки.
— Це той самий костюм, — показав Ніколас лейтенантові на синій рукав із білою смугою. — Я переконаний.
— Документики пред'явимо, — суворо наказав міліціонер. — І речі теж. Маю заяву від іноземного громадянина.
Той, що старший, розвів руками:
— Які речі, командир? Ми з Серьогою в Неворотинській сіли, у Пскові виходимо. Ось, диви — два лящі в кишені, сигарети.
Слід оддати лейтенанту Валі належне: явно порушуючи права особистості та посадові інструкції, він обшукав купе, й навіть самих молодиків, але, крім двох в'ялених рибин, пачки «LМ», насіння та дріб'язку, нічого не виявив.
— Ну що? — запитав Валя в коридорі. — Далі підемо чи як?
— Я знаю! — вигукнув Ніколас. — Вони у змові з провідником із мого вагона! І речі напевно теж у нього! А в Пскові він їм передасть украдене, й вони вийдуть.
— Ні, — відрізав міліціонер. — Провідника шмонати не буду, собі дорожче. — І, поміркувавши, додав: — Без ордера не положено. Ви ось що, містере. Пишіть заяву, а потім у третій мені піднесете. Бувайте.
І Ніколас лишився сам, киплячи від безсилої люті.
Час, час добігав кінця! До зупинки у Пскові лишалося не більше чверті години. Можна було, звичайно, зайняти пост у тамбурі й спробувати застукати підлого провідника на гарячому — коли той передаватиме здобич спільникам. Але що, коли в них придумано інакше? Скажімо, тицьне через відчинене вікно комусь, хто заздалегідь чекає на пероні, а Ніколас так і буде стовбичити в тамбурі.
«Міркуй, міркуй, — наказав собі магістр. — Упустиш лист Корнеліуса, більше його не побачиш. І ніколи собі цього не простиш».
Подумав хвилин п'ять, і з'явилась ідея.
Іще стільки ж пішло на гортання фольклорного записника та заучування деяких аргоїзмів з розділу «Маргінальна лексика».
Коли у вікні зачастили жовті вогні, даючи зрозуміти, що потяг перетнув межу чималенького міста, Фандорін без стуку відчинив двері службового купе, увійшов і нахилився над сидячим провідником.
— Ну що, містере, відшукав барахольце? Та ти пошукай ліпше. Може, сам куди запхав та забув? Із цього діла буває. — Нахаба клацнув себе по горлянці й спокійно посміхнувся, здається, цілком певний у своїй безкарності. — Вийдіть-но, громадянине. До станції під'їжджаємо. Гоу, гоу, шнель!
Ніколас поклав неприємному чоловікові руку на плече, міцно стиснув пальці й вимовив співучим голосом:
— Борзеешь, вша поднарная? У папы крысячишь? Ну, смотри, тебе жить. [ «Борзеть» = втрачати відчуття міри, зариватися; «вша поднарная» (образл.) = нижча ієрархія тюремних ув'язнених; «папа» = шанована людина, злодій у законі; «тебе жить» (погрозл.) = тобі не жити.]
Справлений ефект був певною мірою схожим із реакцією містера Калинкінса на виконання англійцем пісні про Батьківщину, тільки, мабуть, разів у двадцять сильнішим. Ніколас ніколи не бачив, щоб людина миттєво робилася білою як крейда, — він завжди вважав, що цей вираз належить до галузі метафористики, одначе ж провідник і справді раптом зробився зовсім білим, навіть губи набрали світло-сірого відтінку, а очі заморгали часто-часто.