Мудрий сер Олександер говорив: «Швидко змінюватися суспільство може тільки в гірший бік — це називається революцією. А всі добрі зміни, що звуться еволюцією, відбуваються дуже-дуже повільно. Не вір новоруським просторікуванням про людські цінності. Остготи себе ще покажуть».
Батько, як завжди, мав рацію. Історична батьківщина підкинула Ніколасу неприємний сюрприз — він уперше в житті почав соромитися того, що народився росіянином. Раніше, коли країна називалася Союзом Радянських Соціалістичних Республік, можна було себе з нею не ідентифікувати, але тепер, коли вона повернулася до попередньої чарівної назви, відмежовуватись од неї стало важче. Бідний Ніколас хапався за серце, коли бачив по телевізору кавказькі бомбування, і болісно кривився, коли п'яний російський президент диригував переляканими берлінськими музикантами. Здавалось би, що йому, лондонському магістрові історії, до дебелого дядька з колишніх партсекретарів? Але вся справа була в тім, що це не радянський президент, а російський. Сказано: назви річ іншим словом, і вона змінить суть…
Ах, та що президент! Найгіршим у новій Росії було кошмарне поєднання нічим не виправданої зарозумілості з непристойним самобичуванням у дусі «Я — цар, я — раб, я — черв, я — Бог». А вічне жебракування під акомпанемент погроз, під брязкання іржавою стратегічною зброєю! А безсоромність нової еліти! Ніколас зовсім не прагнув ступити на землю своєї духовної батьківщини, та в глибині душі знав, що рано чи пізно цієї зустрічі не уникнути. Й потихеньку готувався.
На відміну від батька, що підкреслено не цікавився московськими новинами й досі говорив «аероплан» і «жалування» замість «літак» і «зарплата», Фандорін-fils намагався бути в курсі (ось теж вираз, якого сер Олександер категорично не визнавав) усіх російських подій, знався із заїжджими росіянами й уміщував до спеціального записника нові слова та вирази: отстойный музон = кепська музика («отстой» — очевид., близьке до «sewage»); как скрысятить цитрон = як украсти мільйон («скрысятить» — близьке до to rat, «цитрон» — змістова підміна сл. «лимон», омоніміч. Імітації сл. «мільйон») і так далі, сторінка за сторінкою. Ніколас полюбляв похизуватися перед якою-небудь російською мандрівницею бездоганною московською вимовою та знанням сучасної ідіоматики. Незмінне враження на панночок справляв чудово засвоєний трюк: двометровий лондонець, не по-рідному чемний, з дурнуватою приклеєною посмішкою та бездоганним проділом якраз посеред маківки — словом, чистісінький Англічан Англічанович — раптом говорив: «Милая Наташа, не завалиться ли нам в Челси? Там нынче улетная тусовка».
Наступного дня по тому, як Ніколас милувався по телевізору диригентською майстерністю російського президента, сталася подія, що була першим кроком до зустрічі з вітчизною.
Блискучий і непогрішимий сер Олександер припустився єдиної у своєму житті помилки. Вирушаючи з дружиною до Стокгольма (поїздка мала виняткове значення для прискорення Нобелівської премії, що була неминучою, та все ще зволікала), Фандорін-старший вирішив добиратися не літаком, а здійснити нетривале, відрадне плавання Північним морем на поромі «Християнія». Авжеж, на тій самій «Християнії», котра, за неймовірним збігом комп'ютерних збоїв, зіштовхнулась у тумані з нафтоналивним танкером і перекинулася. Була жахлива, нецивілізована давка за місця на плотиках, і ті, кому не дісталося місць, опинилися там, де догнивають останки галіонів Великої Армади. Незважаючи на вік, сер Олександер був у чудовій формі й напевно міг би потрапити до числа щасливців, які врятувались, але уявити батька, що відштовхує інших пасажирів, аби врятувати себе чи навіть леді Анну, було зовсім неможливо…