Якби цупкий, сірий аркуш було розрізано не вздовж, а впоперек, можна було б принаймні прочитати шматок зв'язного тексту. Та сувій, що зберігався в шкатулі, був занадто вузьким — якийсь невіглас розітнув цидулу зверху донизу, і друга половина не збереглася.
Власне, у Ніколаса навіть не було цілковитої впевненості в тому, що це саме духовна, а не яка-небудь ділова записка. На підтвердження своєї гіпотези він процитував у статті перші рядки, що в них, як належить у заповітах, згадувалися диявольська спокуса та Ісус Христос, а далі йшли якісь вказівки господарського штибу:.
Поважний журнал за традицією не визнавав ілюстрацій, тому вмістити фото тексту не вдалось, а цитувати далі Ніколас не захотів — там ішли незрозумілі, фрагментарні вказівки стосовно якогось будинку (мабуть, того, що відходив синові Корнеліуса у спадок), що чергувалися зі згадуванням фондорнівських пращурів. Якби відомості про майно іноземного найманця вціліли повністю, це, звичайно, мало б певний історичний інтерес, але багато важливішим було те, що прочитувалися підпис і дата, позначені в лівому нижньому куті й тому добре збереглися:
Із цього випливало, що у травні 1682 року (7190 рік за давньоруським літочисленням) Корнеліус перебував у волзькому місті Кромешниках, де якраз у цей час чекав виклику до Москви опальний боярин Артамон Сергійович Матфеєв. Це підтверджувало сімейну легенду про те, що капітан фон Дорн був наближеним до першого міністра царя Олексія Михайловича і навіть одружився з його дочкою. Останнє твердження, звісно, мало зовсім казковий характер і, либонь, обґрунтовувалося тим, що син Корнеліуса Микита Фандорін тривалий час служив особистим секретарем графа Андрія Артамоновича Матфеєва, петровського посланника при різних європейських дворах.
Стаття Ніколаса закінчувалася припущенням: цидулу, очевидно, було розрубано під час травневого заколоту московських стрільців, що кинули на списи боярина Матфеєва та кількох його наближених, у тому числі, напевно, й Корнеліуса фон Дорна, відомостей про якого після 1682 року не збереглося.
А три тижні тому, коли Ніколас повернувся з Венеції, де виявився слід однієї вельми цікавої історії з 1892 року, пов'язаної з невгамовним Ерастом Петровичем, на нього чекала бандероль із Москви.
На коричневій грубій обгортці штемпель московського Головпоштамту. Ні імені відправника, ні зворотної адреси. Всередині — номер журналу «Російський архівний вісник» трирічної давності. До сторінки 178, де розміщувалася рубрика «Новини архівної справи», приклеєно червону закладку. Рядова інформація, загублена серед повідомлень про наукові семінари, захищені дисертації та дрібні знахідки у провінційних фондах. Без підпису, навіть без заголовка — просто відокремлена зірочкою.
*
У ході ґрунтових робіт при спорудженні будинку районної адміністрації в м. Кромешниках (Костромська область) виявлено кам'яний підвал, який, очевидно, належав до ансамблю вотчинної садиби графів Матфеєвих, яка згоріла 1744 року. Члени обласної Археологічної комісії обстежили підземелля, простукали стіни і знайшли тайник — невелику нішу, закладену двома цеглинами білого кольору. Всередині виявився шкіряний сундучок із предметами, котрі, цілком вірогідно, належать до середини XVII століття: унікальний бронзовий будильник гамбурзької роботи й золотий медальйон з латинськими ініціалами «С. v. D.», а також права половина сувою, написаного скорописом. Будильник та медальйон передано до міського краєзнавчого музею, сувій відправлено на зберігання до ЦАСД.
Ніколас пробіг очима замітку, потім прочитав іще раз, дуже уважно, й серце занило від невимовного, п'янкого почуття — того самого, що огортало Фандоріна щоразу, коли з густої темряви часу, котрий безповоротно минув, раптом починали просіюватися тонкі світлоносні ниті. Саме через цю чарівну мить, яку вченому магістру довелося відчути всього декілька разів у житті, він і почав займатись історією. В непроглядному мороці, у країні of no return[1] (по-нашому так не скажеш), раптом загорявся вогник, який посилав слабкі манливі промені. Зроби крок, ухопися за ці безтілесні ниточки, і, можливо, тобі вдасться піймати Час за край чорної мантії, змусити його повернутися!