Він помахав Юлії Юріївні зі стежки перед будинком. Вона помітила його, але підійшла не одразу, продовжуючи полоти. Богдан бачив, як ворушаться її губи. Вона щось говорила сама до себе. Потім з’ясувалося, це її багаторічна звичка, яка заспокоювала і допомагала ухвалювати правильні рішення.
Вислухавши, вона ще деякий час тримала його за парканом, мружачи очі й ворушачи вусиками, як недовірливий гризун. Потім затарабанила колодкою. — Заходьте швидше, щоб вони вас не зауважили. Ялинка, звичайно, затуляє вид, але тут така акустика: чутно все, немовби в оперному театрі.
З дому, назустріч Богданові, вийшов старий заспаний вівчур. Він мав надмірну вагу, і вже з його ходи було зрозуміло, як сильно ниють старечі кості. Вівчур махав хвостом. Але Богдан не надто любив собак.
Це Зефір, — сказала Юлія Юріївна. — Дуже підупав після смерти мого чоловіка. Якось вони всі почали моментально старіти і помирати, — зітхнула вона так, ніби сама перебувала осторонь неприємних процесів розпаду. — Мій чоловік помер майже відразу після Міші, а тоді Зефір захворів і, схоже, вже не одужає.
Я й не думала, що собаки теж здатні впадати в маразм, — сказала вона Богданові. — Зефір просто нетямиться від любови до цього квартиранта, — вона зневажливо кивнула на будинок навпроти. — Коли бачить його звіддаля, скавучить і мліє. А той теж, якщо мене немає поруч, може цілу годину гладити його через дірку в паркані.
Вона помовчала, по-діловому приглядаючись до рядків із квітучими помідорами.
Червоний Мустанг у мене від Тоні, — сказала жінка. — У неї він не пішов, а в мене добре прижився. Це такі смішні, довгі помідори, якби ж ви їх бачили! Формою схожі на моркву, — грайливо повідомила Юлія Юріївна, а тоді раптом помітно посумніла. — У Тоні взагалі останнього року помідори ніби поморило: Дядя Стьопа просто здох, Балерина так і не зацвіла, Золоту королеву і Монастирську трапезу поїло «мозаїкою», на Товстого Джека і Чорного Принца напала вершинна гниль, а Волове серце — її коронне, безподібне, незрівнянне Волове серце, м’ясисте, мов м’ясо, ніжне і солодке, як сама любов! — вразила аспермія. Вона нарікала на вовчка, але я знаю, хто був тим Вовчком! Вона сама притягнула Вовчка до свого дому, — схлипнула Юлія Юріївна. — І це після того, як Вовчок довів до серцевого нападу її чоловіка.
Збагнувши з Богданового погляду, що трохи переборщила з драматизмом, Юлія Юріївна взяла себе в руки. Вона зробила глибокий і поміркований екскурс у їхні з Антоніною Борецькою стосунки, у стосунки Антоніни Борецької з її чоловіком Михайлом (він був завжди занадто сильно захоплений власними літературознавчими дослідженнями, щоб зважати на побут, зовнішні вияви життя і власну дружину; уявіть, він нічого не тямив у городництві! Він кілька років не був здатен вивезти шифер з-за їхнього будинку, аж доки це не зробив мій чоловік); у появу в будинку навпроти незнайомки в окулярах.
Вперше я побачила її на похоронах Міші, — сказала Юлія Юріївна, коли вони відкрили потаємну хвіртку, заховану за рясним водоспадом хмелю з протилежного краю саду і рушили стежкою поміж дач у напрямку озера. Зефір без жодного ентузіязму трюхикав позаду, тож людям доводилось раз по раз зупинятись і чекати на нього. — Хто це така? — запитала я у свого чоловіка. — Хто це така? — запитала я в Ірини Семенівни. — Хто це така? — запитала я у Валі, Павла, Світлани. Ніхто з наших знайомих нічого не знав. Незнайомка весь час була поруч із Тонею, тримала її за руку, обіймала, простягала їй хустинки, витирала сльози, тримала напоготові інгалятор, шепотіла на вухо, гладила по спині. Мені нічого не було відомо про жодних племінниць чи далеких родичок — Тоня з Мішею були зовсім самотні. Ми були їхніми найближчими людьми, найкращими друзями. Я намагалася триматися поруч із Тонею і труною, але розпитати ні про що не мала змоги.
Вони проминули останні сади і вийшли на стежку, яка вела серед високих польових трав, повз жовті острови звіробою і сині зірочки цикорію, розкидані серед сріблясто-фіолетового полиску щучки дернистої. Зефір принюхувався до вузьких шпарин, де чаїлися польові гризуни. Серед очерету походжала чапля. Від озера віяло запахом ряски. Кумкали жаби. На мілині копошилися личинки комарів. Плесо сліпило.