Твій батько був дуже хорошою людиною, Вікторе, — продовжує Шушаков. — І твій дід також був доброю, порядною людиною. Всю вашу сім’ю дуже поважали і досі поважають у Маріуполі. Дуже шкода, Вітю, що твої батьки теж загинули під час обстрілу. У мене там загинули діти. Хлопчикові було вісім років, а дівчинці — шість. Її звали Аглая. Це грецьке ім’я. Просто моя дружина — маріупольська гречанка. Її прізвище було Папаіоанну.
Вітьок, — продовжує далі Шушаков. — Ми з тобою не дуже дружили в школі, але ти мені завжди подобався. Ти був серйозний. Ти був культурний. Ти читав книжки. Я позичав у тебе Джека Лондона і Майн Ріда. І Фенімора Купера — в такій темно-синій палітурці з золотим тисненням, пам’ятаєш? Це були книжки з бібліотеки твого діда. Ти, напевно, не хотів зі мною дружити, але нормально до мене ставився. І я пам’ятаю, як любила тебе Ольга Миколаївна! Вона тебе завжди ставила за приклад. А директора нашого, Василя Никифоровича, пам’ятаєш? А Рашпіля, Вітьок? Ти ж пам’ятаєш Рашпіля?
Спочатку через схлипи Шушакова ніхто не чує слів Чоловіка. Але їх чує сам Шушаков.
Що ти сказав, Вітю? Повтори. Я погано чую, — просить він.
Я зараз тебе вб’ю, — цідить крізь зуби Ромин Чоловік, дивлячись на схвильованого Шушакова темним поглядом.
Рекламна пауза, — оголошує Лана Лялюк.
jkoxana
Київ, Київський телецентр «Олівець»
селфі жінки з родимою плямою на щоці серед натовпу, який захопив одну з телестудій; якщо достатньо довго придивлятися, поміж людьми можна помітити Чоловіка, який, дбайливо обійнявши рукою Роману, виводить її геть
Вподобань 9243
Переглянути всі коментарі (4549)
Коли натовп увірвався до студії, винісши одразу всі вхідні двері, і затопив своїм гарячим навісним неспокоєм увесь простір, коли полетіли шкереберть відеокамери і почали вибухати, розбиваючись, прожектори, Чоловік скористався ситуацією і повів Роману до одного з виходів.
Він торував шлях, захищаючи її від агресивно налаштованих людей власним тілом, раз по раз озираючись, щоб упевнитись, що з нею усе гаразд. Вона була смертельно перелякана, так, але його впевненість і спокій знову повертали її до притомного стану.
Чого не скажеш про решту людей у студії. Лана Лялюк верещала, залізши з ногами, зі своїми високими масивними каблуками на стільця, а навколо неї погойдувалась юрба і простягалися загрозливі й хтиві руки. Слонова намагалась привернути загальну увагу до втікачів, тільки на неї ніхто не зважав. Шушакова взагалі не було видно. Він просто опустився на підлогу, опинившись серед рухливого лісу ніг, і, обійнявши себе за коліна, втупився в одну точку.
Жінка з родимою плямою на щоці, яка намагалась зупинити Роману ще перед входом до телецентру, тримала в руках мікрофон і емоційно зверталась до однієї з камер, за якою стояв чи то бізнесмен, чи то громадський діяч, відтиснувши оператора.
Від самого початку ми були свідками цієї історії, — виголошувала жінка, приклавши одну з долонь собі до грудей. — Вона розвивалася на наших очах, ми брали в ній участь, ми жили нею, ми жили цією любов’ю, ми напувались нею, вона стала нашим сенсом, вона розігнала хмари, вона повернула віру, — майже співала жінка з плямою, все дужче розпалюючись, завиваючи і підтупуючи ногами. — Ми знаємо Роману, як рідну сестру. Ми знаємо всі її таємниці, кожну з її потаємних думок, всі її жіночі болі і розкоші жертовного серця. Ми давали їй поради, ми давали їй розраду, ми були поруч щомиті. Вона до нас дослухалася. Ми знаємо Богдана, як рідного брата, як маленького сина, як старого батька, як власного чоловіка. Він наш герой, він втілення козацької звитяги, запорозької мужности, гайдамацької відданости ідеалам. Він — справжній чоловік. За ним ми — як за кам’яною стіною. Він — наша половинка. Ми вболівали за нього, за неї, за повернення пам’яті, за відновлення любови, за єдність. Ми не спали ночей, думаючи про них. Ми розмовляли про них із найближчими, ми не встигали стежити за власними дітьми, не встигали зважати на власних старих батьків, не встигали збагнути самих себе, тому що наша свідомість без лишку була віддана тільки їм, їхній історії. Їхня історія стала нашою історією, мої любі. Вони стали нами. Ми свідки їхнього життя, і ми захистимо їх від зазіхань маніпуляторів, від політичних інтриг, від жорстоких антигуманних практик сучасного глобалізованого світу. Ми не дозволимо зазіхати на вічні цінності, на правду, на любов, на нашу віру. Ми віримо, і наша віра — істинна. Ми знаємо, бо ми бачимо, бо ми відчуваємо, бо ми лайкаємо і ми коментуємо. Спільна і світла сила нашої раціональної притомности розвіє темний морок бездушного зла.