Уздовж мощеної алеї, прямої, немов стріла, засвічувалися ліхтарі. На одній із лавок сидів старий і годував голубів. Птахи спурхнули у повітря, здійнявши сплески неспокою, налякані наближенням Чоловіка.
Алея вивела на невелику порожню площу. Самотній хлопець намагався запустити повітряного змія: розбігався і підкидав його догори, вітер шарпав конструкцією в різні боки, а тоді незмінно скидав її додолу.
Чоловік наблизився до великого пам’ятника, схожого на дерево, що в розпачі простягало до неба руки. Якийсь час він мовчки розглядав його, слухаючи звуки стрибків хлопчика з повітряним змієм і сухий шелест листя, зірваного вітром донизу.
Чоловік зауважив раптом, що тримає в правій руці великий камінь. Він не пам’ятав, звідки той камінь взявся і чому його долоня так міцно його стискає. Чоловік придивився до округлого предмета. Йому здалось, що він розрізняє на камені риси обличчя — людського або, може, лев’ячого.
Чоловік нахилився і поклав його поруч із іншими каменями, нагромадженими біля підніжжя пам’ятника.
Він рушив далі стежкою поміж дерев і йшов довго, добрячих хвилин п’ятнадцять серед темряви, яка згущувалась усе дужче, каламутна й моторошна, незважаючи на веселі клумби і доглянуті газони навколо, безпросвітна й ненажерлива темрява, яка чигала, роззявляючи пащу, щоб поглинути все існуюче.
Попереду, перед входом до станції метро Дорогожичі, світилася дзеркальна вітрина. Чоловік розмірено рухався, наближаючись до неї, наближаючись до світла.
Ще трохи, ще зовсім трохи, ще кілька хвилин — і він побачить своє відображення.
Романа залишилася на кладовищі — в цілковитій тиші, поруч із холодним мовчазним погруддям, зовсім сама.
Кому тепер зможе вона розповісти власну історію?
Авторка висловлює вдячність людям, місцям, текстам і обставинам, які сприяли і надихали під час роботи над книжкою.
Дякую Мар’яні Максим’як і Наталі Федущак за Бучач, а Верені Нольте — за Маріуполь. Дякую Андрієві Портнову за підказки щодо Віктора Петрова. Дякую Вірі Агеєвій, В’ячеславу Брюховецькому, Володимирові Панченку, Ярині Цимбал та багатьом іншим за дослідження, розвідки, праці про українських літераторів 1920–30-х років.
Дякую моїм супутникам, Мар’яні Прохасько і Андрієві Бондарю, за віру, підтримку і за те, що ви поруч щодня. Ця книжка з’явилася завдяки вам.
Інформація видавця
УДК 821.161.2-3
А 66
ISBN 978-617-679-629-9
Софія Андрухович
А-66 Амадока [Текст] : роман / Софія Андрухович. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2020. — 832 с.
ISBN 978-617-679-629-9
УДК 821.161.2-3
© Софія Андрухович, текст, 2020
© Романа Романишин та Андрій Лесів, обкладинка, 2020
© Видавництво Старого Лева, 2020
Усі права застережено
Зміст
ЧАСТИНА ПЕРША • 7
Чоловік • 13
Богдан • 33
Професор • 55
Її чоловік • 143
ЧАСТИНА ДРУГА • 193
ЧАСТИНА ТРЕТЯ • 431
Бажане • 433
Непроникне • 535
Дійсне • 713
Літературно-художнє видання
Софія Андрухович
АМАДОКА
Дизайн обкладинки Романа Романишин, Андрій Лесів
Головний редактор Мар’яна Савка
Відповідальний редактор Ольга Горба
Літературний редактор Андрій Бондар
Художній редактор Назар Гайдучик
Макетування Альона Олійник
Коректори Ольга Шевченко, Уляна Мусієвська
Підписано до друку 18.02.2020. Формат 70.100/16
Гарнітура «TT Nooks», «Diaria Pro». Друк офсетний.
Умовн. друк. арк. 67,08. Наклад 4000 прим. Зам. №
Видавництво Старого Лева
Свідоцтво про внесення до Державного реєстру видавців
ДК № 4708 від 09.04.2014 р.
Адреса для листування:
а/с 879, м. Львів, 79008
Львівський офіс:
вул. Старознесенська, 24–26
Київський офіс:
м Контрактова площа
вул. Григорія Сковороди, 6