М-р Скуайрс думав ще й про інші речі, але промовчав за них. Він знав: знайдуться люди, які скажуть за нього. Замість того він продовжував щось пояснювати і раптом, зовсім несподівано для Клайда, який слухав усе це ніби вві сні, спитав:
— Гадаю, що ви можете приступити до роботи зараз?
— Так, сер! Звичайно, сер! — відповів Клайд.
— Прекрасно!
М-р Скуайрс підвівся й відчинив двері.
— Оскар! — покликав він найближчого з тих, що сиділи на ослоні, розсильних, і до нього підійшов, поспішаючи, високий кремезний юнак, одягнений у чистеньку формену курточку. — Одведіть цю молоду людину — Клайд Гріфітс, адже так? — на дванадцятий, до гардеробної, щоб Джебокс добрав для нього формений костюм. Якщо жодний не підійде, нехай припасує який-небудь на завтра. Але, я думаю, йому буде якраз по мірці той, що носив Сілсбі.
Потім, звертаючись до свого помічника, який дивився з-за конторки на Клайда, м-р Скуайрс пояснив:
— Беру його на випробування. Нехай хтось із хлопчиків підучить його сьогодні ввечері, чи коли він там почне. Ідіть, Оскар, — сказав він юнакові, якому доручив Клайда. — Він новак у цьому ділі, але, я думаю, справиться, — додав м-р Скуайрс, знову звертаючись до помічника, коли Клайд і Оскар пішли до одного з ліфтів.
І він пішов сказати, щоб ім’я Клайда внесли до платіжної відомості.
Тим часом Клайд, ідучи на буксирі за своїм новим ментором, вислухав ряд таких відомостей, які ще ніколи не досягали його вуха.
— Тут нема чого боятися, навіть якщо ніколи не працював у такому місці,— почав цей юнак.
Як пізніше довідався Клайд, його звали Хегланд, він був родом з Джерсі-Сіті, штат Нью-Джерсі, звідки й привіз свою екзотичну говірку і широкі жести. Він був високий, кремезний, рудоволосий, весь у веснянках, добродушний і балакучий.
Вони ввійшли в ліфт з написом: «Для службовців».
— Ця штуковина неважка, — продовжував супутник Клайда. — От коли я вперше почав працювати в Буффало, три роки тому, — то не тямив ні бум-бум. Ти лиш дивися, що та як роблять інші, зрозумів?
Клайд, значно більше освічений, ніж його супутник, у думках несхвально фіксував неправильності його вимови й жаргонні словечка, але був у цю хвилину такий вдячний за найменшу ознаку уваги, що радо пробачив би своєму доброзичливо настроєному супутникові все, що завгодно, за його щирість.
— Спочатку дивися, хто що робить та як, тоді й сам навчишся. От як дзвякне дзвінок, а ти сидиш крайній на ослоні, значить, твоя черга, — підхоплюйся й біжи. Вони тут люблять, щоб швидше, зрозумів? Коли хто ввійде в під’їзд або вилізе з ліфта з чемоданом, а ти тут крайній на ослоні — біжи й хапай чемодан, однаково — кликав старший чи ні. Не очікуй, поки він гукне, — він іноді занятий, не бачить. Тут треба й самому не ловити гав. Не схопиш чемодани — не одержиш на чай, зрозумів? У кого в руках чемодан чи що інше, тому, ясно, треба допомогти, хіба що він сам захоче тягти свій багаж. Завжди треба бути ближче до конторки, бо кожний, хто входить, насамперед записується і питає номер, — торохкотів він далі, поки вони піднімалися ліфтом. — Потім клерк дасть тобі ключ, — тоді тягни весь багаж прямо до номера. Потім, якщо номер з ванною і вбиральнею, засвіти скрізь світло, щоб вони бачили, де що, зрозумів? Потім попідіймай занавіски, коли день, а коли вечір, — опусти й подивися, чи є в номері рушники, а коли немає,— скажи покоївці, а потім, коли не дадуть на чай, іди собі. Тільки спочатку покрутися там іще, поморочся з ключем біля дверей, перевір кватирку, взагалі, трохи застрягни там, зрозумів? Тоді, коли вони щось тямлять, дадуть монету, а вже коли не дадуть, значить — кришка, треба йти. І не можна й знаку подавати, що невдоволений, нічого такого, зрозумів? А потім, коли не попросять води з льодом або ще чогось, значить — кришка. Йди вниз і миттю на ослін. Штука нескладна. Тільки рухайся швидше та не лови гав, коли хто виходить або входить. У цьому вся штука. А як одержиш форму та почнеш працювати, не забувай віддавати начальникові долар після кожної зміни, коли йдеш додому, зрозумів? А коли дві зміни на день — то два долари. Такий уже порядок. Усі ми так робимо, і тобі доведеться, коли хочеш тут зачепитися. Але це вже — все. Решта — твоя.
Клайд зрозумів.
Певно, з його двадцяти чотирьох чи тридцяти двох доларів частина випадає,— приблизно доларів одинадцять чи дванадцять. Ну, не біда! Адже в нього залишиться ще дванадцять чи п’ятнадцять, а може й більше. І зверх того їжа й форма. Боже мій! Та це ж справжнісінький рай! Межа всіх бажань!