Клайд помчав до ліфтів з написом «Для службовців», пам'ятаючи, що саме цим шляхом він підіймався з Оскаром на дванадцятий поверх; але інший хлопчик, що виходив з ліфта для гостей, вказав йому на його помилку.
— Викликали в номер? — гукнув він. — Тоді йди до ліфта для гостей. А ці два для службовців і для тих, хто з речами.
Клайд поспішив виправити свою помилку.
— На восьмий, — сказав він.
У ліфті нікого більше не було, і маленький негр-ліфтер заговорив з Клайдом.
— Новачок? Так? Не бачив вас раніше.
— Так, я щойно приступив до роботи, — відповів Клайд.
— Ну, вам тут сподобається, — по-дружньому сказав хлопчик. — Тут, знаєте, всім подобається. Вам який поверх, восьмий?
Він спинив кабіну ліфта, і Клайд вийшов. Хвилюючись, він забув спитати, в який бік йому йти, і тепер, почавши шукати потрібний номер, швидко переконався, що потрапив не до того коридора. Пухнатий коричневий килим під ногами, світлі, пофарбовані в кремовий колір стіни, м'яке світло, що лилося крізь білосніжні кулі, припасовані до стелі,— все це здавалось йому атрибутами найвищого соціального добробуту, неправдоподібної довершеності,— таке далеке це було від усього, що він знав.
Нарешті, знайшовши номер 882, він несміливо постукав і за мить крізь відхилені трохи двері побачив клапоть синьої з білою смужкою піжами і вище — відповідну частину круглого рум'яного обличчя й одно око, оточене зморшками.
— Ось тобі долар, синку, — здавалося, що це промовляло око, і враз виникла рука з папірцем в один долар. Рука була товста й червона. — Побіжи до галантерейника й купи мені пару підв'язок. Бостонські підв’язки, шовкові. Тільки швидше!
— Слухаю, сер, — відповів Клайд і взяв долар.
Двері зачинились, а Клайд уже мчав коридором до ліфта, думаючи про себе, що таке «галантерейник». Хоч Клайдові було вже сімнадцять років, він не знав цього слова, — ніколи раніше не чув його або, може, чув, але не звертав уваги. Коли б йому сказали «магазин чоловічої білизни», він би відразу зрозумів. Але йому звеліли піти до «галантерейника», а він не знав, що це таке. Холодний піт заросив йому чоло. Коліна підгиналися. Чорт! Як тепер бути? А що коли він спитає в кого-небудь, навіть у Хегланда, і його вважатимуть…
Він увійшов у ліфт, і кабіна пішла вниз. Галантерейник… Галантерейник! І раптом йому сяйнула думка. Припустімо, він не знає, що це таке. Але кінець кінцем потрібна пара шовкових бостонських підв'язок. Де ж дістати шовкові бостонські підв’язки? Ясно, там, де взагалі купують речі чоловічого туалету. Ну, звичайно! Магазин чоловічої білизни. Треба побігти до магазина. І по дорозі вниз, помітивши, що негр-ліфтер дивиться привітно, він спитав:
— Не знаєте, де тут поблизу магазин чоловічої білизни?
— В цьому ж будинку, якраз біля південного входу, — відповів негр, і Клайд, відчуваючи велику полегкість, поспішив туди.
Він усе ще відчував себе ніяково і дивно в туго припасованій форменій куртці і в цій кумедній круглій шапочці. Йому все здавалося, що вона от-от злетить з голови, і він нишком раз у раз намагався якнайміцніше насунути її. Вскочивши до яскраво освітленого магазина, він поквапливо сказав:
— Мені треба пару шовкових бостонських підв’язок!
— Прекрасно, синку, будь ласка! — єлейним тоном сказав галантерейник, невисока рожевощока людина з блискучою лисиною і в золотих окулярах. — Певно, для когось у готелі? Ну, ось, це коштує сімдесят п’ять центів, а ось десять центів для тебе, — сказав він, загортаючи покупку й опускаючи долар до каси. — Я завжди радий прислужитися хлопчикам з готелю: знаю, що ви і вдруге до мене прийдете.
Клайд узяв десять центів і пакет. Він не знав, що й думати. Підв'язки коштують сімдесят п’ять центів — так він сказав. Отже, повернути треба тільки двадцять п'ять центів решти. Виходить, десять центів лишаються йому. А тепер… може, й постоялець теж дасть йому на чай.
Він побіг назад у готель, до ліфта.
Десь грав струнний оркестр, і чудові звуки виповнювали вестибюль. Не поспішаючи, проходили люди — такі гарно вбрані, самовпевнеиі, такі не схожі на тих, кого він зустрічав на вулицях і взагалі поза стінами готелю.
Дверцята ліфта відчинились. Кілька чоловік увійшли до кабіни, після всіх — Клайд і інший розсильний, який з цікавістю подивився на нього. На шостому поверсі цей хлопчик вийшов. На восьмому вийшли Клайд і літня дама. Він поспішив до дверей № 882 і постукав. Двері трохи відчинилися: мешканець номера вже встиг змінити піжаму на штани й поголитись.
— А, вже! — вигукнув він.