І так тривало без змін аж до кінця, поки його не заарештували. Він не розкаявся, навіть на Ведмежому озері, де в нього було досить часу для роздумів. І крім усього: хіба не збільшував він свою провину, від початку і до кінця, свідомою і зловмисною брехнею? Істинно так.
З другого боку, без сумніву, послати його на електричний стілець тепер, коли він уперше, але так очевидно проявив ознаки каяття, коли він тільки-тільки почав розуміти весь жах учиненого, то чи не означає це помножити злочин на злочин, причому злочинцем у даному разі була б держава? Як і начальник тюрми і багато інших, Мак-Міллан був противником смертної кари, вважаючи, що розумніше примушувати правопорушника в тій чи іншій формі служити державі. Та проте він повинен був визнати, що Клайд зовсім не є безневинно засудженим. Хоч скільки він думав і хоч як хотів знайти виправдання в своїй душі, але хіба не був Клайд насправді винуватий?
Надаремно Мак-Міллан указував Клайдові, що його пробуджена моральна і духовна самосвідомість робить його більш довершеним, більше придатним для життя і діяльності, ніж колись. Клайд почував, що він самітний. Не було в цілому світі людини, яка б вірила в нього. Нікого. Жодної людини, яка в його безладних і суперечливих діях перед катастрофою побачила б що-небудь, крім найтяжчого злочину. І все ж… все ж (наперекір Сондрі і преподобному Мак-Міллану і всьому світові, включаючи Мейсона, присяжних у Бріджбурзі та апеляційний суд в Олбені, якщо він підтвердить рішення бріджбурзьких присяжних) у глибині його душі жило почуття, що він не такий винуватий, як усім їм, очевидно, здається. Адже їх, кінець кінцем, не мучили, як мучила його Роберта своїм упертим намаганням вийти за нього заміж і тим зіпсувати йому життя. їх не палила непереборна пристрасть до Сондри, до втілення своєї казкової мрії. Вони не знали всіх мук і принижень його нещасного дитинства, їм не доводилося співати і молитися наі вулиці, палаючи від сорому, коли вся душа, все єство поривалося до іншої, кращої долі. Хто з усіх цих людей, серед них і його мати, посмів осуджувати його, не знаючи, які моральні, тілесні і душевні муки він встиг пережити? Навіть зараз, думкою переживаючи все це знову, він так само гостро відчував біль цих страждань. Хоч факти всі були проти нього і хоч не було людини, яка не вважала б його винуватим, щось у глибині його єства голосно протестувало проти цього, так що навіть сам він часом дивувався. Та адже от преподобний Мак-Міллан — така справедлива, хороша і добросердечна людина. Звичайно, він краще, ніж сам Клайд, здатний бачити і оцінити все, що сталося… Так іноді тверде усвідомлення своєї невинуватості поступалося в ньому перед тяжкими сумнівами.
Ах, ці суперечливі, заплутані, болючі думки! Невже йому так і не удасться виразно — раз і назавжди — зрозуміти все це?
Так і не може Клайд знайти справжньої втіхи в прихильності, дружбі і вірі такої чистої і люблячої душі, як преподобний Мак-Міллан, або у всемогутньому і всемилостивому бозі, чиїм посланцем він є,
Що ж усе-таки робити? Де взяти слова для молитви, проникливої, чистої і смиренної? І, додержуючи настійних вимог преподобного Данкена, який побачив у сповіді Клайда доказ цілковитого його навернення до бога, він ізнову перегортає вказані йому сторінки, читає і перечитує всі добре знайомі псалми, сподіваючись, що вони надихнуть його на каяття — запоруку спокою і твердості духу, яких він так жадав у ці довгі тяжкі години. Та натхнення не приходить.
Так минуло ще чотири місяці. А після закінчення цього строку, в січні 19.. року апеляційний суд у складі Кінкейда, Бріггса, Трумена і Добшутера, розглянувши справу (по доповіді Дж. Фулхема, який підбив підсумки матеріалам Белнепа і Джефсона), визнав Клайда винуватим і ухвалив підтвердити вирок суду присяжних округу Катаракі і виконати його в один з днів тижня, що починається 23 лютого, тобто через шість тижнів. В ухвалі говорилося:
«Ми враховуємо, що обвинувачення грунтується виключно на побічних доказах, і єдиний очевидець заперечує, що смерть була результатом злочину. Але представник обвинувачення відповідно до найсуворіших вимог, що ставляться до цього роду обвинувачень, дуже ретельно і уміло зібрав величезний матеріал у вигляді побічних доказів та свідчень і подав судові для правильного розв’язання питання про винуватість підсудного.