Выбрать главу

Кожного разу, подумавши про це, він підводився і починав ходити по камері. Потім звичайно повертався все до того самого нерозв’язного питання: до своєї провини. Він намагався думати про Роберту і про зло, яке заподіяв їй, читав біблію і навіть, лежачи ницьма на залізній койці, знову і знову твердив: «Боже, дай спокій моїй душі! Боже, просвіти мене! Боже, дай мені сили чинити опір усім поганим думкам, яких я не повинен був би мати! Я знаю, сумління моє не зовсім чисте. О ні! Я знаю, я замишляв зло. Так, так, я знаю це. Я визнаю. Але невже й справді я повинен умерти? Невже немає звідки чекати допомоги? Невже ти не допоможеш мені, господи? Невже не явиш свою могутність, як каже про це мати? Не звелиш губернаторові в останню хвилину замінити смертну кару довічним ув'язненням? Не звелиш преподобному Мак-Міллану змінити свою думку і піти до губернатора? І моя мати могла б піти… Я віджену всі грішні думки. Я стану іншим. Так, так, я стану зовсім іншим, якщо тільки ти врятуєш мене. Не дай мені померти так рано. Не дай померти тепер. Я молитимуся, молитимуся. Дай мені сили розуміти і вірити… і молитися. Дай, господи!»

Так думав і молився Клайд у ці короткі, страшні дні — відтоді як мати і преподобний Мак-Міллан повернулися після вирішальної розмови з губернатором і до своєї останньої години… душа його була сповнена жаху перед близькою та неминучою смертю і невідомим потойбічним життям, і цей жах, разом з вірою та хвилюванням матері і преподобного Мак-Міллана (він приходив до Клайда щодня, говорив йому про милосердя боже і переконував у необхідності цілком уповати на господа), примусили Клайда, нарешті, вирішити, що він не тільки повинен знайти віру, але вже знайшов її, і з нею цілковитий і непохитний душевний спокій. У такому стані, погоджуючись на просьбу матері і преподобного Мак-Міллана, який безпосередньо допомагав йому, давав вказівки і тут же, при ньому і за його згодою змінив деякі його вислови, Клайд склав такого листа, зверненого до всього світу і особливо до молодих людей його віку:

«Вступаючи в тінь Долини Смерті, я хочу зробити все можливе, щоб усунути будь-який сумнів у тому, що я знайшов Ісуса Христа, спасителя мого і незмінного друга. Нині я шкодую лише про те, що, маючи можливість трудитися в ім'я його, не віддав своє життя служінню йому.

Якби тільки я міг силою слів своїх навернути до нього молодих людей, я визнав би це найбільшим із благ, дарованих мені. Але тепер я можу сказати тільки одно: «Я знаю, в кого увірував, і вірю, що в його владі зберегти запоруку мою на оний день» (цитата, добре йому відома завдяки Мак-Міллану).

Якби молоді люди нашої країни могли збагнути насолоду і відраду життя во Христі, я знаю, вони зробили б усе, що тільки в їхніх силах, щоб стати істинними, діяльними християнами, і прагнули б жити, як звелів Христос.

Я не залишив жодної перепони, яка перешкодила б мені стати перед господом. Знаю, що гріхи мої відпущені, бо я був чесний і одвертий з моїм духовним наставником, і господу відома вся правда про мене.

Завдання моє виконано, перемогу здобуто.

Клайд Гріфітс».

Написавши цього листа і передаючи його Мак-Міллану, Клайд і сам здивувався: так мало схожі були ці його твердження на бунтівничий настрій, який володів ним ще зовсім недавно. А Мак-Міллан, зраділий і тріумфуючий, вигукнув:

— Так, Клайд, воістину перемогу здобуто! «В оний день будеш зі мною в раю». Він обіцяв вам це. Душею й тілом ви належите йому. Хай буде навіки благословенне ім’я його!

Він був такий зворушений своїм тріумфом, що взяв руки Клайда в свої, поцілував їх і потім схопив Клайда в обійми.

— Сину мій, сину мій, у тобі моя відрада. Істинно, в тобі господь явив правду свою і рятівну силу свою. Я це бачу. Я це почуваю. В твоєму зверненні до світу воістину пролунав голос самого господа!

І він сховав лист; вирішили, що його буде надруковано після смерті Клайда, не раніше. Але, навіть написавши такого листа, Клайд усе ж у деякі хвилини відчував сумнів. Чи вірно, що він врятований? За такий короткий строк? Чи може він так твердо і беззастережно уповати на бога, як він це заявив у своєму листі? Чи вірно це? Життя — таке дивне. Майбутнє таке темне. Чи правда, що є потойбічне життя, що є бог, який зустріне його з любов’ю, як запевняють мати і преподобний Мак-Міллан? Чи правда це?