І молодша з жінок, дуже худа, висохла, вайлувата і негарна, — доля нічим не обдарувала її,— сіла на жовтий складаний стілець і, пробігши пальцями по клавішах і перегорнувши ноти, заграла названий псалом; усі підхопили наспів.
Тим часом люди різних професій і стану, що розходилися по домівках, помітивши маленьку групу, яка так зручно розташувалася поблизу головної вулиці міста, нерішуче уповільнювали кроки і скоса оглядали її або трохи спинялися довідатися, що діється. І поки ті співали, невиразний та індиферентний вуличний натовп видивлявся на них, приваблений дивним виглядом цієї непоказної групи, яка піднесла свій голос проти загального скептицизму і байдужості. Цей сивий, жалюгідний і нікчемний старик у поношеному, мішкуватому синьому костюмі, ця дужа, але грубувата і стомлена жінка з зовсім білим волоссям, цей свіжий, чистий, незіпсутий і наївний хлопчик… а він тут навіщо? І ще ця безбарвна і охляла стара діва та її мати, така ж охляла, з розгубленим поглядом… З усієї цієї групи тільки у сивоволосій жінці перехожі могли відчути силу і рішучість, що сприяють, хоч які б були сліпі і хибно спрямовані, якщо не успіхозі в житті, то самозбереженню. В ній, більше ніж у будь-кому з цієї групи, помітна була переконаність, — хоч і неуцька, та все ж вона викликала повагу. Жінка стояла з книгою псалмів в опущеній руці, дивлячись поперед себе, — і багато з тих, хто затримався тут, дивлячись на неї, казали собі, кожний на свій лад: «Так, от вона, незважаючи на всі свої вади, напевно, прагне робити тільки те, в що вірить». Уперта, непохитна віра в мудрість і милосердя тієї вищої могутньої і пильної сили, яку вона прославляла, відбилася в кожній рисі її обличчя, в кожному жесті.
Коли псалом було проспівано, дружина прочитала довгу молитву; потім чоловік виголосив проповідь, а всі інші посвідчили все, що вчинив господь для кожного з них. І далі, коли книжки було зібрано, а орган закрито і чоловік перекинув його на ремені через плече, вони рушили назад.
— Чудовий вечір. Здається, публіка була трохи уважніша, ніж звичайно, — заговорив чоловік.
— О так, — підхопила жінка, яка грала на органі.— Щонайменше одинадцять чоловік узяли брошурки. І один старий джентльмен спитав мене, де міститься місія і коли у нас буває служба.
— Хвала господу! — сказав чоловік.
І ось, нарешті, сама місія — «Зоря уповання. Місія дисидентів. Молитовні збори щосереди і щосуботи від 8 до 10 години вечора; у неділю об 11, З і 8 годині. Двері відчинені для всіх». Під цим написом на кожному вікні інший: «Бог є любов», а ще нижче дрібнішими буквами: «Скільки часу ти не писав матері?»
— Дай мені монетку, бабусю! Я побіжу на ріг по морозиво! — попросив хлопчик.
— Гаразд, Рассел. Тільки відразу ж повертайся, чуєш?
— Ну, звичайно, бабусю! Не турбуйся!
Він схопив десятицентову монетку, яку бабуся видобула з глибоченної кишені спідниці, і бігом подався до морозивника.
Її дорогий хлопчик. Світло і радість її на схилі літ. Вона повинна бути добра до нього, поблажлива, не надто сувора, як, може, вона була до…. З ніжністю і трошки неуважливо дивилася вона вслід хлопчикові, що побіг. «Заради нього».
І вся маленька група, крім Рассела, зайшла в непоказні жовті двері і зникла.
Редактор О. С. Дяченко Художник Р. Ф. Ліпатов Художн. редактор К. /. Золотарьова Техн. редактор А. А. Вовк Коректор М. Л. Брандіс
Теодор Драйзер. Американская трагедия
(На украинском языке).
БФ 06437. «Радянський письменник». Здано на виробництво 17/11 1955 р. Підписано до друку 9/У 1956 р. Папір 60 X 92Лв = 203/4 папер. арк., 41,5 друк, арк., 51,1 обл. — вид. арк. Зам. 519. Тираж 50 000. Ціна в оправі 24 крб.
Надруковано з матриць Київської книжково-журнальної фабрики в 4-ій поліграфічній фабриці Головвидаву Міністерства культури УРСР, м. Київ, пл. Калініна, 2.