Він нахилився до Тіні і поплескав його по плечу старечою рукою.
— У нас ще є час перед вечерею, — сказав Тінь. — Ще разок? На тих же умовах.
Чорнобог дістав нову сигарету і підкурив сірником.
— Як ми можемо грати на тих же умовах? Ти хочеш сказати, що я тебе маю вбити двічі?
— Зараз у тебе є один удар і це все. Ти сам сказав, що справа не тільки у силі, але й у майстерності. Отже, вигравши ще одну гру, зможеш вдарити мене по голові двічі.
Чорнобог обурено подивився на гостя.
— Один удар, це все, що потрібно. Один удар. Це іскуство, — він поплескав себе по трицепсу правої руки, розсипаючи попіл з сигарети, яку тримав у лівій.
— Уже пройшло стільки часу! Якщо ти втратив майстерність, то, певно, поставиш на мені синець і все. Як давно ти махав кувалдою перед худобою в різницях? Тридцять років тому? Сорок?
Чорнобог не відповів. Тільки стиснув губи у таку тонку лінію, що вони виглядали як шрам посеред обличчя. Його пальці барабанили по столу, вибиваючи якийсь ритм. А тоді старий розставив усі двадцять чотири шашки у початкову позицію.
— Граємо, — буркнув. — Знову, ти білими, я чорними.
Тінь зробив перший хід. Чорнобог відповів. І тут Тінь зрозумів, що Чорнобог намагався знову зіграти ту саму партію — так само, як він щойно виграв, — і що на більше він не здатен.
Цього разу Тінь грав відчайдушно. Він хапався за найменші нагоди, ходив без зайвих роздумів, без пауз. І цього разу усмішка була на обличчі Тіні, а з кожним ходом Чорнобога вона ставала все ширшою.
І вже скоро Чорнобог люто стукав шашками по дерев’яній дошці кожного разу, як робив хід, — так, що решта фігур аж підскакували на своїх чорних квадратиках.
— Ось так, — гаркнув Чорнобог, з’ївши Тіневу шашку і грюкнувши своєю по столу. — Ось так. Що ти тепер скажеш?
Тінь не сказав нічого: просто усміхнувся і перестрибнув ту шашку, яку щойно був поставив його суперник, а потім ще одну, і ще одну, і четверту. У центрі не залишилось Чорнобогових шашок. Тінь узяв білу шашку з побитих і поставив на свою, роблячи дамку.
А після цього впоралось би і немовля: за кілька ходів Тінь очистив дошку від чорних шашок, і на тому гра закінчилась.
— Дві партії з трьох? — запитав Тінь.
Чорнобог втупився в нього колючим поглядом. Його сірі очі пронизували незгірше за наконечники стріл. А тоді розсміявся і штовхнув Тінь долонею в плече.
— Ти мені подобаєшся! Маєш яйця.
Аж тут Ранкова Зоря заглянула в кімнату і повідомила, що вечеря готова, а також попросила прибрати гру і постелити скатертину.
— У нас немає їдальні, — вибачилась вона. — Ми всі їмо тут.
На стіл поставили тарілки. Кожному видали невелику розфарбовану тацю з потьмянілими приборами, яку слід було поставити на коліна.
Вечірня Зоря принесла п’ять дерев’яних мисок і поклала в кожну по картоплині в мундирі, а тоді взяла черпак і щедро залила їх люто-червоним борщем. В кожну миску вона додала по повній ложці сметани, тоді роздала їх присутнім.
— Я думав, що нас за столом буде шестеро, — сказав Тінь.
— Опівнічна Зоря ще спить, — відповіла її вечірня сестра. — Її порцію ми ставимо в холодильник. Вона поїсть, коли прокинеться.
В борщі було забагато оцту, і взагалі на смак він нагадував мариновані буряки. Картопля була розварена.
На друге було тушковане м’ясо, жорстке, як підошва, за гарнір до якого правила якась невизначена зелень — хоча, власне, через те, що її проварювали так довго і ретельно, що аж вона геть-чисто втратила колір, «зеленню» цю сіро-буру масу назвати було складно.
Ще подали м’ясний фарш із рисом, загорнутий у капустяний лист. Втім, капуста була настільки штивною, що розрізати її так, аби не розсипати рис і м’ясо по всьому килиму, було справжнім, як висловлювався Чорнобог, іскуством. Тінь невпевнено колупав свій голубець виделкою.
— Ми зіграли в шашки, — оголосив Чорнобог, відрізаючи собі ще один шматок тушкованого м’яса. — Я і наш молодий гість. Він виграв одну партію. І я виграв одну. Оскільки він виграв, то я погодився піти з ним та Середою і допомогти у їхньому безумстві. А оскільки виграв я, то після того, як це все закінчиться, я зможу забити цього молодого чоловіка ударом кувалди.
Обидві Зорі поважно кивнули.
— Так шкода, — сказала Вечірня Зоря. — Якби я вам ворожила, то передбачила б для вас щасливе і довге життя, і діточок побільше.
— Тому з тебе така хороша ворожка, — сказала Ранкова Зоря. Вона виглядала втомленою, так, ніби засиділась допізна і має докладати зусиль, щоб не заснути. — Ти найсолодше брешеш.
Це була довга вечеря, але коли вона закінчилася, Тінь не почувався ситим. Тюремна їжа була препаскудною на смак, і все одно він радше поїв би тюремної їжі.
— Було дуже смачно, — озвався Середа, який, на відміну від Тіні, змів свої страви з очевидним задоволенням. — Дякую вам, пані. А зараз прошу мене пробачити, але настав час попросити вас порекомендувати нам пристойний готель поряд.
— Навіщо вам готель? — Вечірня Зоря виглядала обуреною. — Хіба ми не ваші друзі?
— Я не насмілюсь вас настільки обтяжувати...
— Ви не обтяжите, — перебила Ранкова Зоря, граючись із пасмом свого неймовірно золотого волосся, а тоді позіхнула.
— Ти можеш спати у кімнаті Білобога, — звернулася Вечірня Зоря до Середи. — Вона стоїть порожня. А вам, молодий чоловіче, я постелю на цьому дивані. Буде зручніше, ніж на царській перині, обіцяю!
— Це дуже мило з вашого боку, — відповів Середа. — Ми погоджуємось.
— І заплатите ви не більше, ніж заплатили б у готелі, — продовжила Вечірня Зоря, переможно глянувши на гостей. — Сто доларів.
— Тридцять, — сказав Середа.
— П’ятдесят.
— Тридцять п’ять.
— Сорок п’ять.
— Сорок.
— Харашо. Сорок п’ять доларів, — Вечірня Зоря перехилилася через стіл потиснути Середі руку, а тоді взялася прибирати посуд зі столу.
Ранкова Зоря позіхнула — так широко, що Тінь перелякався, чи не вивихне вона собі щелепу, — оголосила, що йде спати, бо інакше ризикує впасти лицем у пиріг і заснути прямо за столом, і побажала усім добраніч.
Тінь допоміг Вечірній Зорі зібрати посуд і віднести його на крихітну кухню. На диво, під раковиною знайшлася старовинна посудомийна машина, і він поскладав тарілки до неї. Зоря заглянула йому через плече, голосно зітхнула і витягла з машинки дерев’яні миски з-під борщу.
— Це в раковину, — сказала вона.
— Вибачте.
— Не треба вибачатися. А тут у нас пиріг, — Зоря нахилилася до духовки.
Пиріг — яблучний — купили в магазині і розігріли в духовці, і він був дуже, по-справжньому смачний. Вони вчотирьох з’їли пирога з морозивом, а тоді Вечірня Зоря попросила всіх вийти з вітальні і постелила для Тіні на канапі. Спальне місце виглядало дуже зручним.
Середа заговорив до Тіні у коридорі:
— Те, що ти зробив тоді, оця гра в шашки...
— Так?
— Ти молодець. Дуже, дуже велика дурниця з твого боку. Але ти молодець. Спокійних снів.
Тінь почистив зуби і вмився холодною водою у маленькій ванній кімнаті, а тоді повернувся у вітальню, вимкнув світло і заснув ще до того, як його голова торкнулась подушки.
У Тіневому сні лунали вибухи: він вів вантажівку мінним полем, і бомби злітали в повітря обабіч його шляху. Вітрове скло розлетілось на друзки, і він відчув теплу кров, що стікала обличчям. Хтось на нього репетував.
Куля прошила його легеню, куля роздробила хребет, ще одна застрягла в плечі. Він відчув кожну з них. Він впав на кермо.
Після останнього вибуху настала темрява.
«Я, певно, сплю, — подумав Тінь, сам-один у темряві. — Але, здається, я щойно помер». Він згадав дитячу страшилку, якій довгий час вірив. Мовляв, якщо помреш уві сні, то це станеться і в реальному світі. Він, однак, не почувався мертвим. Спробував розплющити очі.
Перед вікном маленької вітальні стояла жінка, спиною до нього. Серце на мить провалилося кудись униз, і він наважився подати голос: