Выбрать главу

Вони схилились над столиком, щось пишуть на паперових серветках, і перед ними стоять віскі та мартіні відповідно. Вони махають нам. Прайс кидає свій шкіряний дипломат фірми «Тумі» на порожній стілець і прямує до бару. Я кричу, щоб він взяв мені «Джей енд Бі» з льодом і сідаю з Ван-Паттеном та Мак-Дермоттом.

— Привіт, Бейтмене, — каже Крейґ, і стає зрозуміло, що це вже не перший його мартіні. — Слухай, годиться вдягати лофери з торочками до ділового костюма чи ні? І не дивись на мене так, наче я божевільний.

— Чорт, не питай Бейтмена, — стогне Ван-Паттен, вимахуючи золотою ручкою «Кросс» перед його обличчям, і відсьорбує його мартіні.

— Ван-Паттене? — говорить Крейґ.

— Так?

Мак-Дермотт вагається, а потім дуже рівним голосом каже:

— Замовкни.

— Що ви надумали, навіжені? — Я бачу на барі Луїса Керрузерса, він стоїть поряд із Прайсом, а той його повністю ігнорує. Керрузерс погано вдягнений — двобортний шерстяний костюм на чотири ґудзики, здається, від «Чепс», смугаста бавовняна сорочка та шовкова краватка-метелик, плюс окуляри в роговій оправі від «Олівер Піплз»

— Бейтмене, ми надішлемо ці питання в «Джі К’ю»[34], — заводить Ван-Паттен.

Луїс помічає мене, спроквола всміхається і, якщо я не помиляюсь, шаріється, відвертаючись до бару. Бармени чомусь завжди його не помічають.

— Ми заклалися щодо того, кого першого опублікують у розділі «Питання й відповіді», і тепер я чекаю на відповідь. Ти що думаєш? — запитує Ван-Паттен.

— Про що? — роздратовано питаю я.

— Лофери з торочками, довбню, — каже він.

— Ну, хлопці… — Я обережно зважую слова. — Такі лофери традиційно носять як повсякденне взуття… — Я кидаю погляд на Прайса, мені страшенно хочеться випити.

Він просковзає повз Луїса, котрий простягає йому руку. Прайс усміхається, щось каже і йде далі, до нашого столика. Луїс знову намагається привернути увагу бармена, і знову йому не щастить.

— Але це заведено саме тому, що популярно, так? — нетерпляче запитує Крейґ.

— Так, — киваю я. — Якщо вони чорні чи з кордівської кольорової шкіри.

— А коричневі? — з підозрою питає Ван-Паттен.

Я замислююсь, потім відповідаю:

— Надто спортивно для ділового костюма.

— Про що провадите, педики? — питає Прайс.

Він передає мені склянку й сідає, схрестивши ноги.

— Добре, добре, — каже Ван-Паттен. — Тепер моє питання. З двох частин. — Він робить театральну паузу. — Заокруглений комірець — це надто урочисто чи надто повсякденно? Друга частина: який вузол для краватки личить таким комірцям найбільше?

Прайс досі стривожений, голос — напружений, і він відповідає швидко, вимовляючи слова так чітко, що їх чутно у всьому барі:

— Це цілком універсальна деталь, яка підходить до костюмів і до спортивних курток. Для урочин такий комірець слід накрохмалити, для офіційного прийому — додати шпильку.

Він раптом зітхає так, наче помітив когось. Я озираюсь, намагаючись зрозуміти, кого саме. А Прайс веде далі:

— Якщо такий комірець вдягнути до блейзера, тоді він має виглядати м’яким, і годяться обидва варіанти, зі шпилькою та без неї. Це традиційний стиль для приватних шкіл, тож найкраще його врівноважить доволі невеликий простий італійський вузол.

вернуться

34

«GQ» — журнал для чоловіків.