Престон вбраний у двобортний шерстяний костюм від «Александр Джуліан», бавовняну сорочку та шовкову краватку «Перрі Елліс». Він присідає поруч зі столом, для рівноваги поклавши руку на спинку мого стільця.
— Мені дуже прикро, що доводиться вам відмовляти, але знаєте, так склалось.
Прайс дивиться на мене викривальним поглядом і одними губами питає: «А його запрошували?»
Я знизую плечима і допиваю свій «Джей енд Бі».
— Чим вчора займався? — питається Мак-Дермотт і додає: — Нічого костюмчик.
— Ким він вчора займався, — виправляє його Ван-Паттен.
— Ні-ні, — каже Престон. — Дуже поважний, пристойний вечір. Без дівок, без випивки, без кокаїну. Ходили з Александрою та її батьками в російську чайну. Уявляєте, вона називає батька Біллі… Але я так втомився і випив лише одну «Столичну». — Він знімає окуляри (звісно ж, «Олівер Піплз») і позіхає, протираючи їх носовичком від «Армані». — Точно не знаю, але, здається, той дивний православний офіціант кинув кислоти мені в борщ. Я такий втомлений.
— Що робитимеш сьогодні? — запитує Прайс.
Йому помітно нецікаво.
— Треба повернути касети в прокат, потім — в’єтнамський ресторан із Александрою, потім — мюзикл на Бродвеї, щось британське, — відповідає Престон, оглядаючи залу.
— Престоне, — каже Ван-Паттен, — ми тут пишемо питання для «Джі К’ю», може, хочеш щось додати?
— О, так, — каже Престон, — у мене є питання. Як зробити, щоб передній край сорочки не задирався, коли носиш смокінг?
Ван-Паттен та Мак-Дермотт хвилину сидять мовчки, думають, потім Крейґ стурбовано насуплює брови і каже:
— Хороше питання.
— Прайсе, а в тебе є питання? — запитує Престон.
— Так, — зітхає Прайс. — Якщо всі твої друзі телепні, вибити їм мізки з магнуму 38-го калібра — це правопорушення, злочин чи Божа воля?
— Це не для «Джі К’ю», — каже Мак-Дермотт. — Радше для «Солдата удачі»[38].
— Чи «Веніті Фейр»[39], — додає Ван-Паттен.
— Хто це? — запитує Прайс, дивлячись у напрямку барної стійки. — Чи не Рід Робінсон? І щоб ти знав, Престоне, до передньої частини сорочки просто пришивають петельку для ґудзика й пристібають її до штанів. І обережно, щоб накрохмалений перед сорочки був не нижче лінії талії на брюках, бо інакше буде стирчати, коли сідатимеш, так, той мудак — Рід Робінсон? Надто вже на нього схожий.
Ошелешений зауваженням Прайса, Престон повільно розвертається навприсядки і, вдягнувши окуляри назад, коситься на бар.
— Ні, це Найджел Моррісон.
— О! — вигукує Прайс. — Один із тих юних британських педиків, які стажуються в…
— Як ти знаєш, що він педик? — перебиваю його я.
— Усі вони педики, — знизує плечима Прайс. — Усі британці.
— А звідки ти знаєш, Тімоті? — шкіриться Ван-Паттен.
— Бачив, як він трахав Бейтмена в зад у туалеті банку «Морґан Стенлі», — каже Прайс.
Я зітхаю і запитую Престона:
— То де Моррісон стажується?
— Я забув, — каже Престон, чухаючи голову. — Може, «Лазард»?
— Де? — напирає Мак-Дермотт. — Перший Бостонський? «Ґолдман»?
— Я не впевнений, — відповідає Престон. — Може, «Дрексель»? Слухайте, він всього лиш помічник фінансового аналітика, а його огидна чорнозуба дівчина викуповує акції в кредит у якійсь дірі.
— То де будемо їсти? — питаю я, втрачаючи терпіння. — Треба замовити столик. Я не стоятиму в якомусь довбаному барі.
— Що це Моррісон надягнув? — питає сам себе Престон. — Невже справді костюм у клітинку на сорочку в клітинку?
— Це не Моррісон, — каже Прайс.
— А хто тоді? — запитує Престон, знову знімаючи окуляри.
— Це Пол Овен, — відповідає Прайс.
— Це не Пол Овен, — кажу я. — Пол Овен — з іншого боку бару, ось там.
Овен стоїть біля стійки у двобортному шерстяному костюмі.
— Він працює з рахунками Фішера, — каже хтось.
— Везучий єврейський покидьок, — каже Престон.
— Господи, Престоне, — кажу я. — А це тут до чого?
— Слухай, я бачив, як цей покидьок говорив по телефону з директором і крутив довбану менору[40]. Він приніс кущ Хануки в офіс минулого грудня, — несподівано каже Престон, незвичайно пожвавившись.
— Крутять дрейдель[41], Престоне, — кажу я, — не менору. Крутять — дрейдель.
— Боже, Бейтмене, може, мені сходити до бару і попросити Фредді підсмажити тобі тих дебільних картопляних млинців? — питається Престон, щиро стривожений. — Отих… латкес?