Усе наче йде добре. Метрдотель передав нам чотири «Белліні»[45] як подарунки від закладу, але ми все одно замовили собі напої. «Зе Ронеттс» співають «А потім він мене поцілував», у нашої офіціантки шикарна фігура, і навіть Прайс, схоже, розслабився, хоча й ненавидить це місце. До того ж за столиком навпроти нашого — чотири привабливі жінки, білявки з великими грудьми. Одна вдягнена в сукню-сорочку з двосторонньої шерсті від «Кельвін Кляйн», інша — у плетену шерстяну сукню та піджак із шовковими зав’язками від «Джеффрі Бін», третя — у спідниці з плісированого тюлю та вишитому оксамитовому бюстьє, здається, це «Крістіан Лакруа», плюс туфлі на високих підборах від «Сідоні Ларіцці», а остання вбрала чорну сукню без бретельок, розшиту блискітками, й звичайний піджак із шерстяного крепу від «Білл Бласс». Тепер із динаміків лунають «Ширель», «Танцюючи на вулиці» — через потужність звукової системи та акустику ресторану з його високою стелею нам доводиться робити замовлення мало не криком. Наша офіціантка вбрана у двобарвний костюм із шерстяного волокна від «Мірон де Премонвіль», оздоблений бісером, і оксамитові черевички до щиколоток, і я впевнений, що вона фліртує зі мною — надто вже сексуально сміється, коли я для початку замовляю морського чорта і севіче[46] з кальмара з золотим кав’яром, а потім, приймаючи замовлення на пиріг з лососем та соусом з зелених мексиканських томатів, дивиться так пристрасно та пронизливо, що доводиться стурбовано і вкрай серйозно витріщатись на рожевий «Белліні» у високому келиху для шампанського, аби вона не подумала, що я надто зацікавився. Прайс замовляє тапас, потім — оленину з йогуртовим соусом і паростки папороті зі шматочками манго. Мак-Дермотт обирає сашимі з козячим сиром, а головну страву — копчену качку з салатом фрізе та кленовим сиропом. Ван-Паттен їсть ковбаски з морського гребінця і лосося на грилі з малиновим оцтом та соусом гуакамоле. Кондиціонер у ресторані працює на повну потужність, я навіть шкодую, що не вдягнув новий пуловер від «Версаче», придбаний минулого тижня в «Берґдорфз». З тим костюмом, що на мені зараз, було б непогано.
— Будь ласка, приберіть це, — каже помічнику офіціанта Прайс і вказує на «Белліні».
— Зачекай, Тіме, — говорить Ван-Паттен. — Охолонь. Я їх вип’ю.
— Це європейське лайно, Девіде, — пояснює Прайс. — Просто європейське лайно.
— Можеш взяти мій, Ван-Паттене, — кажу я.
— Чекайте, — каже Мак-Дермотт, зупиняючи помічника офіціанта. — Я свій теж залишу.
— Чому? — запитує Прайс. — Намагаєшся справити враження на ту вірменську ціпоньку за баром?
— Яку вірменську ціпоньку? — Ван-Паттен раптом зацікавився і почав крутити головою.
— Забирайте все, — каже Прайс, закипаючи.
Помічник офіціанта покірно забирає всі келихи і наостанок киває невідомо кому.
— Хто призначив тебе головним? — скиглить Мак-Дермотт.
— Народ, дивіться, хто щойно зайшов, — присвистує Ван-Паттен. — От же ж.
— Заради Бога, тільки не той довбаний Престон, — зітхає Прайс.
— О ні, — зловісно говорить Ван-Паттен. — Він нас ще не помітив.
— Віктор Павелл? Пол Овен? — раптово злякавшись, питаю я.
— Йому двадцять чотири, і, скажімо так, у нього до огиди багато бабла, — натякає, шкірячись, Ван-Паттен. Його, безперечно, помітили, бо на його обличчі з’являється сяюча посмішка на всі зуби. — Грошей — хоч сракою їж.
Я витягаю шию, але не можу зрозуміти, про кого йдеться.
— Це Скотт Монтґомері, так? — каже Прайс. — Скотт Монтґомері.
45
«Bellini» — алкогольний коктейль із персикового пюре та ігристого вина, блідо-рожевого кольору.