— Привіт, Медісоне.
Медісон, якого я сплутав з Еберсолем, вбраний у розкішний білий лляний двобортний піджак від «Хакетт оф Лондон», куплений у «Берґдорф Ґудмен». В одній його руці — неприкурена сигара, в другій — наполовину наповнений келих шампанського.
— Містере Прайс, — гукає Медісон, — дуже радий вас бачити, сер.
— Медісоне, — кричить до нього Прайс, — нам потрібні твої послуги.
— Шукаєте проблем? — посміхається Медісон
— Чогось більш швидкодіючого, — горлає Прайс.
— Звісно, — кричить у відповідь Медісон і киває мені, чомусь прохолодно, і кричить щось на зразок: «Бейтмене», а потім: «Гарна засмага».
За Медісоном стоїть хлопець, дуже схожий на Теда Дреєра, вбраний у двобортний смокінг із комірцем-шаликом, бавовняну сорочку та картатий шовковий метелик. Я практично впевнений, що все це — марки «Поло» від «Ральф Лорен». Медісон постійно киває людям, що проходять повз нього в натовпі.
Зрештою Прайсу вривається терпець.
— Слухай, нам потрібні наркотики, — здається, волає він.
— Терпіння, Прайсе, терпіння, — кричить до нього Медісон. — Я поговорю з Рікардо.
Але він лишається на місці й продовжує кивати людям, що проштовхуються повз нас.
— То, може, зараз? — кричить Прайс.
— Чому ви не в смокінгах? — горлає Медісон.
— Скільки нам потрібно? — запитує мене Прайс, у нього відчай в очах.
— Грама вистачить, — горлаю я. — Мені завтра вранці треба в офіс.
— Готівку маєш?
Я не можу збрехати, тож киваю і даю йому сорок доларів.
— Грам, — кричить Теду Прайс.
— Познайомтеся, — рекомендує свого друга Медісон, — це Ю.
— Грам, — Прайс пхає готівку в руки Медісону. — Ю? Що?
Хлопець із Медісоном посміхаються, Тед хитає головою і горлає ім’я, яке я не розчув.
— Ні, — кричить Медісон, — Г’ю. — Так мені здається.
— Так, приємно познайомитися, Г’ю, — Прайс підводить руку й постукує вказівним пальцем по своєму золотому «Ролексу».
— Зараз повернуся, — волає Медісон. — Складіть компанію моєму другу. Скористайтеся талонами на напої.
Він зникає. Ю, Г’ю, чи як його там, розчиняється в натовпі. Я йду за Прайсом до колій. Мені хочеться закурити сигару, але сірників немає, хоча навіть просто тримати її, відчувати її аромат, знаючи, що скоро прийдуть наркотики, — це мене заспокоює. Я беру в Прайса два талони з бару і намагаюсь взяти йому «Фінляндію» з льодом, якої у них немає, про що мені стервозно повідомляє дівчина в барі, але в неї таке розкішне тіло і такий сексуальний вигляд, що я все одно лишаю їй великі чайові. Прайсу беру «Абсолют», а собі — «Джей енд Бі» з льодом. Мало не беру Тіму «Белліні», просто пожартувати, але він сьогодні надто роздратований, щоб оцінити жарт, тож доводиться пробиватися через натовп туди, де він стоїть, щоб віддати йому «Абсолют». Він бере горілку, не дякуючи, випиває одним ковтком, кривиться на склянку і нагороджує мене гнівним поглядом. Я безпорадно знизую плечима. Він повертається очима до колій, наче одержимий. Дівок у «Тунелі» нині мало.
— У мене завтра побачення з Кортні.
— З нею? — кричить він у відповідь. — Чудово.