Я ставлю в програвач касету Пола Баттерфілда, відкидаюсь на спинку крісла й гортаю «Спортс ілюстрейтед», випуск минулого тижня, але зосередитись ніяк не можу. Все думаю про той чортів апарат для засмаги, який є у Ван-Паттена, тож доводиться взяти слухавку і викликати Джин.
— Так? — відповідає вона.
— Слухай, Джин, пошукай інформацію про апарати для засмаги, добре?
— Що? — перепитує вона з недовірою, але я певен, що вона все одно посміхається.
— Ну, знаєш, домашній апарат для засмаги, — буденним тоном повторюю я. — Щоб… засмагати.
— Гаразд… — нерішуче відповідає Джин. — Ще щось?
— Чорт, так. Нагадай мені повернути до прокату касети, які я взяв учора.
Я починаю відкривати і закривати сигарницю з чистого срібла, яка стоїть біля телефону.
— Ще щось? — питає вона грайливо. — Може, принести «Пер’є»?
— Так, хороша ідея. Джин?
— Так? — каже вона, і я радий, що вона така терпляча.
— Ти ж не думаєш, що я збожеволів? — питаю я. — Ну, тому, що хочу домашній солярій?
Пауза.
— Що ж, це справді трохи незвично, — визнає Джин, і помітно, що вона дуже обережно добирає слова. — Але не збожеволів, звісно ж ні. Як іще тобі підтримувати цей неймовірно гарний тон шкіри?
— Хороша дівчинка, — кажу я, перш ніж повісити слухавку.
У мене чудова секретарка.
Через п’ять хвилин вона заходить до кабінету з пляшкою «Пер’є», скибкою лайму і справою Ренсома, яку можна було б і не приносити, і мене навіть якось розчулює її практично безмежна відданість. Нічого не можу зробити, мені це лестить.
— Столик чекає на вас у «Кемолз» о пів на першу, — повідомляє вона, наливаючи воду в склянку. — Зала для тих, хто не палить.
— Більше не вдягай цей одяг, — кажу я, швидко оглядаючи її. — І дякую за справу Ренсома.
— Мм… — вона зупиняється, тримаючи мою склянку, і, перш ніж поставити її на стіл, перепитує:
— Що? Я не розчула.
— Я сказав, — спокійно, з посмішкою, повторюю я, — більше не вдягай це. Носи сукню. Чи спідницю, щось таке.
Джин трохи спантеличена, оглянувши себе, вона посміхається, як ідіотка.
— Я так розумію, тобі не подобається, — сумирно каже вона.
— Та ну, — кажу я, відпиваючи «Пер’є». — Ти можеш бути симпатичніша.
— Дякую, Патріку, — саркастично каже вона, хоча можу побитись об заклад — завтра вона вбереться в сукню.
Дзвонить телефон на її столі. Я кажу, що мене тут нема. Вона збирається виходити.
— І високі підбори, — згадую я. — Мені подобаються високі підбори.
Джин доброзичливо киває й виходить, зачиняючи за собою двері. Я дістаю кишеньковий годинник «Панасонік» з тридюймовим[52] кольоровим телевізором і радіоприймачем і думаю, що треба щось подивитись, перш ніж увімкнути комп’ютер, краще за все — вікторину.
Спортивний клуб
Я відвідую приватний спортивний клуб «Ексклюзив» за чотири квартали від моєї квартири у Верхньому Вест-Сайді. За ці два роки його тричі переобладнували, і хоча тут є найновіші тренажери («Наутілус», «Юніверсал», «Кайзер»), чимало гантелей та штанг, якими я теж захоплююсь. У клубі є десять кортів для тенісу та ракетболу, заняття з аеробіки, чотири студії танцювальної аеробіки, два басейни, апарати «Лайфсайкл», «Гравітрон», машини для веслування, бігові доріжки, тренажери для лижного кросу, заняття один на один із тренером, обстеження серцево-судинної системи, індивідуальні програми, масаж, сауна та парильня, солярій і кафе з соками — все оформлене Джей Джеєм Вогелем, який розробляв дизайн «У Петті», нового клубу Нормана Прагера. Членський внесок — п’ять тисяч доларів щороку.
Сьогодні вранці було прохолодно, однак, коли я вийшов з офісу, стало тепліше, а я вбраний у двобортний смугастий костюм на шість ґудзиків від «Ральф Лорен», сорочку з косим комірцем та французькими манжетами від «Поло» з бавовни, зібраної на островах Вест-Індії, і я вдячно знімаю все це в роздягальні з кондиціонером, вдягаю чорні шорти з білим поясом та білими смужками з боків і майку — це комплект з бавовни та лайкри від «Вілкс», його можна згорнути так, що він легко вміститься в мій дипломат. Я перевдягаюся, чіпляю вокмен на шорти, надягаю навушники, вмикаю касету з піснями Стівена Бішопа та Крістофера Кросса, яку мені записав Тодд Гантер, і дивлюсь на себе у дзеркало, перш ніж вийти в зал. Мій вигляд мене не тішить, тож я дістаю з дипломата мус для волосся, підправляю зачіску, використовую зволожувач і наношу на невелику пляму під нижньою губою маскувальний засіб від «Клінік». Задоволений результатом, вмикаю музику, гучно, і виходжу з роздягальні.