За кілька хвилин партизани один по одному зникли в хащах.
Коли в ущелину заглянуло перше проміння сонця, коні мирно скубли траву, а на деякій віддалі з великою обережністю до них просувалися солдати з кулеметом.
X. БАНТАМ У ВОГНІ
Святі загони. — Бій під Тенангом. — Зброю замуровано. — Похід самого генерал-губернатора. — «Утихомирення» краю. — Знову у бадувісів. — Останні хвилини. — Допомога зміїного війська. — Полювання на повстанців.
Гуде Бантам… Ніби хвилі перекочуються по ньому від враю до краю. Лунають палкі промови в усіх мечетях: мулли в білих чалмах і в білому вбранні закликають правовірних до «святої війни». І правовірні одягають білі сорочки, озброюються дідівськими кремневими рушницями, крисами, списами і організовують «святі загони». Носиться смуглявий Селім, теж у білій чалмі та білому халаті, на вороному коні, з шаблею на поясі, і кличе народ від імені аллаха на рішучий бій з чужинцями, за святу віру, за незалежність Яви, за відродження колишньої Яванської держави. Слухають люди натхненні палкі слова, і запалюються серця, сяють очі, стискаються кулаки.
Свідомі робітники усміхаються, слухаючи «святі» промови і завдання, але таких робітників дуже мало, вони тонуть у морі темного народу, і не час тепер сперечатись про мету. Поки що мета для всіх єдина: скинути владу чужинців.
Урядові вагони знаходяться в Бантамі в такому самому становищі, в якому був загін Гурана в районі Батавії. Вони ховаються, тікають і думають лише про те, щоб врятуватися самим. Не одна сотня солдатів перейшла на бік народу. А поліція переходила ще охочіше.
Тільки три острови збереглися серед цього грізного моря: місто Бантам, Тенанг та Лабуан. Жителі повтікали з них, а солдати закріпились і відбили кілька атак повстанців. Усе це почалося тоді, коли Пуан із своїм загоном доставив на місце лише частину зброї.
Коли до нього долинула звістка про повстання спочатку в Батавії, а потім у Бантамі, він почав бігати вперед і назад, мов поранений звір.
— Яка прикрість! Хоч би тиждень-два почекали! А тепер що ж робити?
Він вирядив посланців до Салула і Гейса, а сам, захопивши скільки міг зброї, кинувся на Тенанг.
На все це витрачено кілька днів. У той час, коли він наблизився до Тенанга, з другого боку сюди ж підійшов загін урядового війська, що складався з п'ятисот чоловік.
Треба було не підпустити їх до Тенанга. Загін Пуана мав близько чотирьохсот чоловік, але половину в них треба було лишити біля міста, щоб затримати гарнізон.
Довелося виступити проти вагону тільки з половиною бійців. Але Пуан мав з собою ще тисячу запасних гвинтівок і сподівався озброїти ними населення. Сотня чоловік зібралася швидко, а для решти потрібен був час.
Загони зустрілися за десять кілометрів від Тенанга. Залягли. Почалася стрілянина. Голландський командир хотів вести своє військо в атаку, але солдати-яванці не дуже прагнули до цього і знову охоче залягли, коли з боку інсургентів зататакав кулемет.
Через години дві з'явився на допомогу «білий» загін з сотні чоловік. Урядовому загонові довелося відстрілюватись на два фронти. Пуан зараз же вирішив використати таке становище і перейти в атаку. Поки він готувався, виникла стрілянина і в тилу противника. Значить, ще підійшла допомога, тепер уже не варто було роздумувати.
Інсургенти дружно кинулись уперед. Збоку з криками «алла» вискочили повстанці у білих сорочках. Ззаду теж почувся крик. Підневільні урядові солдати швидко покидали свої гвинтівки. Втекло лише чоловік п'ятдесят.
Коли всі зійшлися докупи, то побачили, що третім загоном був загін Гурана і Нонга. Пуан не одразу пізнав Нонга, який тепер був уже зовсім не таким простим сільським парубком, як колись.
— Звідки? Яким чином? — почав він розпитувати Нонга.
І той розповів про всі свої пригоди. А Гуран докладно проінформував про повстання в Батавії, про їх мандри, засаду в ущелині.
— Після цього ми просувалися лише вночі. Дорогою натрапили на цей загін і йшли слідом за ним, поки довелося і нам взяти участь у боротьбі.
Селім у цей час намагався захопити місто Бантам, але успіху не мав, бо його військо було погано озброєне. Тоді він припинив атаки і рушив до Пуана, щоб одержати зброю. А тимчасом Тенанг було взято.
— Чи варто нам пильнувати цю зброю в такий гарячий час? — сказав Салул Гейсу після того, як прийшов посланець з Суракарти. — Боюся, щоб, погнавшись за цим, ми не втратили важливішого.