Ні, так жити далі неможливо. З розуму зійти. Що вона там, у біса, робить?! Та це ж уже можна було поприпиздячувати всі наявні в природі плінтуси, розхуярити всю місцеву плитку, поперейобувати всі можливі картини разом із фотографіями всіх пиздуватих родичів усіх мешканців нашого кварталу… Піду-но я подивлюся, що там таке. Божевілля якесь.
Піднімався я на п'ятий поверх страшно довго, супроводжуваний усе тим же стуком-грюком, підсиленим резонаторними можливостями сходової клітки. Здавалося, весь будинок заселили залізні дятли, які, пробивши дупла в стінах, обов'язково переселяться в голову. Від такого не те що з даху скочиш — сусідці з п'ятого поверху фейс натовчеш. Гу-гуп!
Замість номеру помешкання на дверях сусідки висіла табличка «Ритуальні послуги специфічні». Що, дідько його візьми, це означає? Невже вона?.. Як бідний Йорик?..
«Бідний Йорик», що відчинив двері, виявився селюцького вигляду роботягою в комбінезоні і з молотком у руках.
— Що ви… що ви тут робите?
— Працюю. У нас тут фірма.
— А де… де сусідка?
— Яка сусідка? Нічого не знаю. У нас тут фірма.
— Яка, в сраку, фірма? Що ви мені тут…
— Ритуальні послуги. Специфічні.
— Які послуги? І що значить «специфічні»?
— Послуги ритуальні, там написано. А «специфічні» тому, що ми обслуговуємо тільки самогубців.
— ?..
— Ну тих, хто там повісився, вени втяв, труйку випив…
— З даху скочив…
— Ага, і цих теж.
— Ну добре, допустимо, все це правда. Але що це за грюкіт? Якщо ви домовини забиваєте, то за тиждень можна було вже забити всіх — і мертвих, і живих, і ненароджених.
— Ви майже вгадали. Але домовини я не забиваю, хоч і готуюся до цього. Тут — інше.
— Себто?
— Ну, себто, ви, мабуть, знаєте, до самогубців підхід особливий. У церкві їх не відспівують. І ховають за цвинтарною огорожею…
— Ну?
— Ну і не можна їм домовини новими цвяхами забивати.
— Справді?!
— Угу. Тільки вживаними, вирівняними. От я тут цвяхи й вирівнюю.
— То що, бля, тепер ти весь час будеш довбойобити мені над головою?
— У нас є дозвіл і сертифікат, не хвилюйтеся, усе цілком легально, можу показати…
— Запхай собі в дупу свій сертифікат разом із вирівняним цвяхом…
Від усієї цієї бридні мене проплющило, і я вирішив піднятися на дах, подихати свіжим повітрям.
Ляда чомусь виявилася відкритою.
І дах виявився відразу над п'ятим поверхом — я завжди думав, наш будинок набагато вищий.
Проходжаючись поміж вентиляційних коминів, я вирішив зазирнути вниз, чи не приїхала вже замовлена мною піцца. Я перехилився через поруччя… і…
Усюди довкола будинку, по цілому периметру були наскладані подушки, надувні матраци, амортизаційні мати, натягнуті пожежні тенти й навалені гори каскадерських пінопластових блоків. Мікроавтобусу Pizza Hut просто ніяк було під'їхати.
Вдивляючись у все це антисуїцидне причандалля, я раптом помітив між шматками пористого поліпропілену маленький паросток. Сумнівів бути не могло — з якогось випадкового зернятка (коли ж люди спали, прийшов ворог його і — хуяк! — посіяв поміж пшеницею бур'ян та й відійшов) проросла моя Alcea rosea L. var. nigra Cav.! Однозначно! Руку на відріз… Тепер, якщо найближчим часом ніяка курва не надумає стрибати з нашого не такого вже й висотного будинку, за пару тижнів на стеблі з'являться пуп'янки, а ще за кілька днів розпустяться темно-червоні, майже чорні квіти.
От тільки за піццою доведеться ходити самому.
Розділ другий. АПАРАТИ І МЕХАНІЗМИ
The discourse has shifted to the extent
where you have to fuck off and die.
