Отримавши своє, ґоти покидають Рим та ідуть на південь, подивитися землі у Північній Африці, але доходять лише півдня Італії. Там несподівано помирає великий конунг, переможець Риму (напевно – скритовбивство, отрута) та його з почестями ховають на дні відведеної на час ріки Буссенто. Саме так поховають згодом під Тисою великого Аттілу; знову – де ґотське? – де гунське? – марно допитуватись, – все переплуталося…
Сприйнявши смерть конунга як недобрий знак, ґоти повертають на північ, до Нарбонської Ґаллії (південна Франція) та перевозять туди й весь нарід візіґотів у вигнанні. Звідти вони завоюють римську Еспанію та створять там блискучу державу, чи не найцивілізованішу на той час у християнському світі. Згодом вона стане жертвою арабської навали, та – не пропаде. За якихось сім століть (!) – все відвоює назад.
Здобуття Риму варварами, дітьми біженців з України, не було для Заходу таким уже нищівним ударом, хоч і великим збитком; ми вже писали, Аларіх витиснув з імперії – скільки зміг. Важливим був радше удар по престижу, моральні збитки. Аларіх прискорив присмерк Імперії, з якою остаточно покінчить 476 другий варвар з України, та теж зі скирів. Але, про це далі.
Бо, на нас чекають іще війни Аттіли (434–453).
Оглядаючи дотихчасовий перебіг подій, ми бачимо, що причиною падіння Риму незмінно були його сталі зазіхання на землі варварів. В яких він все більше програвав, все більше втрачав з награбованого. До цього додавався незмінний же чинник: радикальна різниця соціального устрою. Рим був рабовласницькою державою, яка без праці рабів не в стані була проіснувати дня. Скитія та Ґерманія були державами вільних виробників, де громадський устрій здавна домінував, та всі керівні посади були виборними, від голови сільської громади або тінгового судді – та по кагана багатонаціональної держави. А рабство та воля, як відомо, – співіснувати не можуть.
Інститути демократії ми маємо й зараз, вони працюють і в сучасному суспільстві, та це є великим наслідком перемоги варварів над Римом, але… Чи так вона, працює – демократія, як колись? На це ми не можемо, на жаль, дати ствердної відповіді. В сучасному суспільстві вона працює – чим далі, тим гірше. В чому ж справа? Здається, що вона – цілком та повністю, – в рівні, так би мовити, політичного розвитку. Бо, тоді кожна людина була всебічно розвиненою (наскільки це дозволяло отримане від батьків), була закінченою індивідуальністю; та – відповідно, розумілася на житті. Коротше кажучи, не існувало тоді «мас», які саме тому й є «масами», що ніхто з них більше не в стані відрізнити супу від помиїв; тому й не помилялися, когось обираючи.
Але, що би там не було, скористаємося нагодою та ще раз підкреслимо оту ж, понад важливу обставину: експансія українських варварів на захід, породжена так званим «переселенням народів» – призвела до зміни соціального устрою на землях, де вони осідали. Про це дають вичерпне уявлення записи сучасних їм римських істориків. Не випадково, англійське «сосайеті» або еспанське «сосьедад» (суспільство) – перегукуються зі старим українським «сусідство». А, оскільки все воно йде від найстарішого, бо ще балтицького «сусідрауґтіс» – сусідство, громада, співдружність, – то слід гадати, що громадський та демократичний устрій був притаманний нашій країні ще за давніх кимерійських часів.
Але, це не було їх привілеєм. Пізніші прихідці до України, скити та гуни (як врешті, мабуть, і всі народи Дешт-и-Кипчак) мали подібні суспільні устрої. Отже, як ми маємо сьогодні більш-менш демократичну Європу, то це сталося тільки тому, що свого часу скитські варвари подолали Рим; та принесли на захоплені ними землі – демократію, народовладдя.
А, це є те, що й досі належно не оцінене сучасною європейською Історією.
5. Україна та Рим – подальші події. Епоха Аттіли
Започаткований ханом Белембером Гунський каганат, – продовжував квітнути. Система виборів голови держави – кагана – забезпечувала високий рівень влади над країною. Ґарантувала від випадкових несподіванок. Її, цю державу, часто звуть «імперією гунів», зокрема, так назвав свою книгу Іштван Бона (Будапешт, 1984), але – то невдала назва. Бо то радше була справжня федерація багатьох народів, де ніхто не відчував себе пригніченим, хоч її душею полишалися енерґійні та відважні гуни. Вони інтеґрували численні народи великої країни до єдиного цілого. Наступники Белембера – кагани Каратун, Ульдин та Ругила, – далі поширювали межі каганату.