Але й це ще не все. Війна була настільки брудною, наскільки буває з боку Росії, де «славниє традіціі» ЧОН ведуться з Петровських часів (вперше забезпечили перемогу над шведами під Лєсним 1708). Бо в Ічкерії вони воювали не лише з «боєвіками», але ще охочіше з мирним населенням, бо, не забудемо, головною метою війни був саме ґеноцид. Однак, де потрібно там воювали й зі своїми. Продовжимо цитування, воно того варте:
Кілька разів ми бачили, як вертольоти, що супроводжували танкові колони, розтрілювали ракетами танки, що поверталися назад. Їм ніде не було спасіння. Одного разу танк розвернувся та збив вертольот, що його переслідував. І це не єдиний випадок, в місті Ґрозному на початку січня танк, що йшов першим, попавши під обстріл на площі, розвернувся та відкрив огонь по своїх. В Наурському районі вночі повели когось розтрілювати на берег ріки, селяни подумали – полонених; коли солдати пішли, вони розкопали могилу, повідомити рідних – хто загинув. Виявилося, що там лежали двадцять російських солдатів, що відмовились воювати, їх посвідчення мають бути у місцевих жителів. Робилося все, аби правда не потрапила до Росії. Перед приїздом комісії трупи солдат розкидувалися в мішках з вертольотів по лісах Чечні, щоб дикі звіри понищили свідоцтва злочинів російської армії.
Отже бачимо й певні позитивні ознаки часу. Якщо підчас «Вєлікой отєчєствєнной» ще зберігався респект (якщо можна так сказати) до ЧОН, то тепер і в цьому є зміни. Все не так як колись. Солдат вже розуміє, що його батьківщина справедливих воєн не веде, та що часом воно не гріх покласти трупом і власного надзирателя-чонівця. А, як іще точніше сказати, то він уже в такому стані, що йому байдуже, кого саме вбивати, свого чи чужого. Будуть, неодмінно, й подальші зміни. Поготів, вони збираються міняти свою призивну потолоч – випускників «дєдовщіни» на «контрактніков», убивць-рецидивістів. А такому, самі розумієте, море по коліна, та він охоче покладе трупом контрактника, поставленого за ним наглядати. Стануть вони великою проблемою й для своєї Росії, коли повернуться додому. Бо їм байдуже кого різати, тортурувати, грабувати або ґвалтувати. А в Чечні вони цим усім головним чином і займалися, бо воювати? Це ще потрібно уміти, а до того надто високо цінують вони свої шкури. Як один із таких заявив журналістові в Чечні: «Торговать, пахать і сєять нє умєю. Воєвать в Чечнє, ето єдінствєнний способ чєстно заработать дєньгі». Цікава то штука, як бачите, ота їх російська чесність; чим гроші заробляють…
А ще, хіба, не цікаво, що люди мають приплачувати своїм життям тільки тому, що цю наволоч – бачите, ніхто (!) не навчив працювати. Або якби, скажімо, такому спину батогами зі шкіри обідрати – як тоді? Чи не побіг би сам «пахать і сєять»?
Значення танка в сучасній Росії ніяк не слід применшувати. Танк став там у XX ст. національним засобом транспорту, геть витіснивши класичну але застарілу «русскую тройку» (ту саму, від якої гидливо «сторонятся народи»). Першим, здається, став давити танками біснуватий Хрущов: у НДР 1953, в Угорщині 1956; сподобалося – став давити й вдома: в Темір Тау, в Новочеркаську. На танках в’їздив до Чехословаччини й Афганістану кремлівський пияка Л. Брєжнєв. Сприйняв у них цю практику й як же «перебудований» М. Ґорбачов, в січні 1990, 1991 в Баку та Вільнюсі. В Баку танки на вечірніх вулицях роз’їхали чимало машин разом із людьми, в тому числі й три машини швидкої допомоги, про які вже неможливо було не знати – що то є. До речі, там командував військами такий собі подаючий надії російський ґенерал А. Лєбєдь (1950–2002). Який свою лебедину пісню уже проспівав. Тоді в Баку російські війська понищили більше тисячі людей. Кажуть, що їх підбирали військові вантажні машини, а потім топили тіла в бухті. За віщо загинули ці люди? В ім’я чого?
В Джохаргала совєцькі танки нарешті дочекалися свого, потерпіли повний провал.
Великого галасу у світі наробило свого часу захоплення людьми полковника Шаміля Басаєва отієї лікарні в містечку Будьоновську, з більше як сотнею закладників. Чеченські бійці там не те, що нікого не скривдили, але й не повелися нечемно. А коли вийшли всі продукти – допомагали закладникам чим тільки могли. Неросійські джерела інформації по цьому почали уникати слів «терор» або «закладники», бо на тлі всезагального терору Москви – це так не виглядало. Не додав популярності Росії й наказ штурмувати лікарню. З цим уся російська влада повністю провалилася на очах у всього світу. Втім, тоді все ж іще вистачило розуму припинити військові дії та піти на переговори; не робити подальших провокацій людям полковника Ш. Басаєва.